Знахарка

Полюючи, молодий мисливець заблукав у хащах. Вибратися йому допомогла старенька бідна бабуся, що жила край лісу. У юнака не було з собою ні їжі, ні золота-срібла, щоб віддячити за спасіння. Тоді хлопець пообіцяв старій, що скрізь буде розповідати про її знахарські здібності і до неї потягнуться люди за допомогою, а отже, з’явиться багатство.

— Але ж я нічого не вмію, — заперечила бабуся.

— А це не обов’язково. Головне проказувати над хворим молитву і робити вигляд, що ти лікуєш. Люди віритимуть, і це декого зцілюватиме. А якщо й ні, то нічого страшного — все одно гірше не буде.

Юнак виконав обіцянку, розповідаючи людям про знахарку. А з часом забув ту історію.

Одного разу у його маєтку (тоді він уже став знатною людиною) було велике гуляння. Раптом він вдавився кісткою риби. Захарчав, занедужав. Викликали усяких лікарів, та ніхто не міг допомогти. Тоді йому порадили звернутися до найвідомішої знахарки, що живе у лісі. Колишній мисливець згадав давню історію і розсміявся:

— Це ж звичайна жінка!

Він сам прославив її як знахарку, а тепер йому радять звернутися до неї.

— Ну й ну! — і чоловік засміявся так голосно, що аж затрясся, і від цього кістка сама вискочила з горла.

— Ну от! — зрадів він і додав:

— І мене врятувала «відома знахарка».