Жили собі чоловік та жінка і мали двоє дітей — хлопчика Тарасика та дівчинку Марійку. Якось жінка захворіла та й померла. Після її смерті чоловік одружився вдруге. Але його друга жінка не любила дітей і намагалася їх позбутися.
Одного дня, коли батько пішов заготовляти дрова на зиму, мачуха повела дітей у ліс. Та Марійка здогадувалася, що мачуха може зробити їм щось погане і взяла з собою камінців. Коли вони йшли лісом, дівчина непомітно їх кидала, щоб помітити дорогу назад.
— Чого ти відстаєш? — питала мачуха.
— Та я на пташок дивлюся, — відповідала дівчинка.
Покинула мачуха дітей в лісі, а сама вернулася. Вдома чоловік запитав, де його діти.
— Та десь на вулиці засиділися, — відповіла жінка.
А тим часом діти злякано сиділи в лісі під кущем. Малий Тарасик вже плакав, бо злякався. Та Марійка його заспокоювала.
— Не плач, — казала вона, ось зійде місяць і ми по камінцях дійдемо додому.
Так і зробили. Коли прибігли додому, то не казали батькові, як мачуха їх в ліс повела. Але жінка ще дужче розлютилася. Наступного дня вона вирішила їх завести ще глибше в ліс.
А Марійка не встигла запастися камінцями, натомість кинула в кишеню крихти хліба. Знову залишила мачуха їх самих. Але на цей раз діти не могли знайти дорогу назад, бо птахи поклювали всі крихти.
Довго вони блукали, поки натрапили на якесь село. Одна добра жінка нагодувала їх, напоїла і спати поклала.
А батько кинувся шукати дітей в лісі. Довго блукав, поки не натрапив на те село, куди прибігли його діти. Зрадів, коли їх знайшов, подякував господині та й залишився з нею жити.