Раз узяв чоловік мішок і пішов у гай по гриби. Бере гриби і почув гавкання собаки і постріли рушниці. Став і дивиться. Коли ж біжить вовк прямо на нього. Він держав мішок у обох руках, то вовк прямо у мішок і ускочив. Він з ляку підняв мішок і держить. Коли ж дивиться, прибігли собаки, а за ними ідуть охотники і питають:
— Чи не бачив ти, дядьку, вовка?
— Ні, не бачив.
А вовка тримає у мішку. Пройшли охотники. Він тоді витрусив вовка з мішка, а той і каже:
— Хоча ти мене і врятував, але я тебе з’їм.
І почали вони сваритися між собою. Коли ж біжить лисичка і каже:
— Що ви тут за суперечку ведете? Давайте я вас розсуджу. Ну, дядьку, яке у вас діло було?
Дядько і каже:
— Я його спас од смерті, заховав у мішок, а то були б його охотники убили, а він тепер каже, що з’їсть мене!
Лисиця каже:
— Не пойму віри, щоб таке одоробло убралось у мішок.
А потім і питає вовка:
— А ти, куме, як скажеш, чи був ти у мішку?
— Був.
— Ану лізь у мішок, я побачу.
А вовк, не ймучи віри, і поліз, а лисиця каже:
— Є, куме, ще хвіст видно.
То вовк згорнувсь і весь убравсь у мішок. А лисиця тоді каже:
— Ану ж, дядьку, зав’яжи!
Дядько так і зробив, а лисиця йому й каже:
— Отепер я вас розсудила, що хоч, те і роби з вовком!
То дядько узяв велику палицю і вбив вовка. Тоді лисиця й каже:
— Дядьку, як же ти мені одплатиш за те, що я тебе од смерті спасла?
— Я не знаю, яку ти плату візьмеш.
— Ну тоді зроби мені корзину на колесах і накидай туди купу курей. Вивези у поле, а я там тебе буду ждать.
Дядько на се згодився, на тому розійшлися. Приходить він додому, зробив корзину на колесах і вкинув туди трьох собак Сірка, Білка й Жука. Виніс у поле і вернувся до хати.
Приходить лисиця, зачепила корзину і повезла. Коли ж, їдучи дорогою, заворушилися собаки, лисиця каже:
— Кури неначе пособачились!
А потім зупинилася і вирішила покуштувати свіженької курочки. Одчиняє корзину, коли ж вискочили собаки і погнались за нею. Вона втекла в нору, а собаки лишились поруч. Лисиця собі й думає; «Оце те прислів’я, що за добро злом платять!»
Лисиця дивується сама собі, як це вона змогла втекти від собак, та й питається:
— Як мої очиці дивилися?
Очі й кажуть:
— Ми держали пряму лінію, щоб утекти в нору.
— А ви, мої ноженята, що скажете?
— Ми неслися так, щоб ніде не спіткнуться, ні на грудку, ні на межу.
— А ти, хвостик-помелище, як скажеш?
— А я так: то по тому боку ляп, то по тому, аби Сірку в зуби!
— Е! Стій же ти, проклятий хвостище, я тебе оддам Сірку і Білку!
І показала з нори хвіст та й каже:
— Сірко, Білко, нате хвіст!
Собаки ухватили хвоста, витягли лисицю з нори і розірвали.