Жив собі один-однісінький віл. Зимою змерз він та й вирішив:
— Не хочу я жити в холоді, подамся до теплих країв.
Пройшло літо, як один день. Не встиг віл оглянутися, як прийшла осінь, мокра та холодна. Він гнувся, гнувся в загороді та й згадав про теплі краї. Пішов віл з двору на город. Побачили його там півень і качка та й питають:
— Куди ти зібрався?
— Та тікаю од зими, іду шукати літа.
— І ми підемо з тобою.
— Ну що ж, ходімо, разом веселіше буде.
Вийшли вони з двору, а на воротах сидить кіт. Побачив їх та й питає:
— Куди ви мандруєте?
— Тікаємо від зими, йдемо шукати літа.
— Візьміть і мене з собою.
— Ходім, як хочеш, разом веселіше.
Пішли вони далі. Аж у полі їх зустрів баран та й питає:
— Куди йдете, земляки?
— Тікаємо од зими, йдемо літа шукати,
— Візьміть і мене з собою.
— Ходім, коли хочеш, гуртом веселіше.
Пішов і баран з ними. А далі вони стріли свиню, вона теж пішла з ними.
Ідуть вони, дорогою підтопталися, а до літа ще далеко. Тут випав сніг, затріщали морози, замело дороги. Йти нема мочі. Зайшли вони до лісу, забились у затишок і стали тулитися одне до одного. А далі віл і каже:
— Давайте, братці, хату будувати. Перезимуємо якось, а там підемо далі.
Звірі погодились і пішли місце шукати. Знайшли підходящу місцину та й почали хату будувати. Віл із свинею риють, качка воду шукає, свиня глину місить, півень вальки качає, а баран з котом мастять. Побудували вони хату, а качка й каже:
— Давайте в хаті вириємо таку яму, щоб вода була.
Свиня вирила яму, качка наносила води. А далі кіт веде мову:
— Давайте піч будувати, щоб мені було де кістки погріти.
А півень і собі:
— Будуймо жердку, щоб мені було де спать.
Прилагодили піч та жердку. Тоді баран каже:
— Зробіть тепер і мені постіль, бо я на голій землі спать не вмію.
Пішли вони до лісу, наносили багато листу, поробили собі постелі. Тоді віл і каже:
— Ходімо тепер назносимо собі всякої їжі.
Порозходилися вони, кожен шукає собі поживу. Віл та баран дивляться кукурудзи, сіна, соломи трохи знайшли. Свиня знайшла картоплі, буряків, качка — гички, проса, ячменю. А кіт мишей взявся ловити, півень різного зерна повишукував.
Наносили вони всього багацько, поскладали, посідали та й сидять у теплі та добрі. Кіт на печі мурчить, півень на жердці виспівує, качка у воді плещеться, свиня вивернулася на постелі, лежить рохкає. Надворі мороз та віхола, а в них затишок та тепло, і їсти є що.
Аж ось бігла повз їхню хату лисиця. Почула, як півень виспівує, та й захотілося їй курятини попробувать. Стала, їсти кортить, а в хату йти боїться, бо чує, що там ще хтось гомонить. Метнулась вона до лісу, знайшла ведмедя, вовка та й каже їм:
— Я надибала поживу. До нашого лісу прибилися тварини свійські. Чула я там голос півня, качки та й ще когось. Тож ходімо, поділимо їх між собою. Я візьму собі півня та качку, а ви вибирайте, що хочете.
Пішли вони до хати та й почали вимірятися, кому першому йти. От лисичка й каже:
— Хай ведмідь іде, він найдужчий, найсміливіший. Іди, ведмедю, а ми тут постоїмо.
— Як йти, то йти, — каже ведмідь.
А тут його вже й ждали. Віл як кинувся до нього, довбонув рогами і почав підпирати до стіни. Баран ведмедя в боки штовхає, свиня кинулась його кусати, кіт стрибнув ведмедеві на голову, а півень давай кричати:
— Ку-ку-ріку!
Тут вже звірям їсти не схотілось, давай тікати подалі від дружної компанії.