Дика коза збудувала собі в лісі хатку і вивела собі там діти. Коли виходила коза з дому пастися, то наказувала дітям, щоб вони нікому не відчиняли дверей. Пішла коза по лісу, напаслася досить, вернулася додому, підійшла до дверей і заспівала:
Діточки мої, козеняточка,
Відмикайтеся, відчиняйтеся!
Ваша матінка прийшла,
Молочка принесла.
Козенята, почувши материн голосок, кинулися вмить до дверей і відчинили. Коза увійшла, нагодувала діти молоком і знов побігла пастися.
Вовк підслухав, як коза співала, тільки не второпав гаразд, як вона голосила. Трохи згодом підійшов він до козиної хатки і затяг пісню своїм невдалим вовчим голосом:
Козеняточка, мої хлоп’яточка,
Відсувайтеся, відчиняйтеся!
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла.
Козенята пізнали, що то не материн голос, і кажуть вовкові:
— Не відчинимо, не матінчин голосок. У нашої матусі голосок тоненький.
Вовк відійшов від козиної хатки, сів за кущами, посидів трохи, поміркував і знов пішов до козенят. Підійшов до дверей і затяг тонким голосом:
Козеняточка, мої діточки,
Відмикайтеся, відчиняйтеся
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла.
Козенята кинулись до дверей відчиняти, та в той час схаменулися, розшолопали, що вовк не так приспівує, та й голос його не рівний, трохи загрубілий. Тоді вони відповіли йому так:
— Не відчинимо, не матінчин голосок. У нашої матінки голосок тонший, та й вона не так співає.
Вовк з досадою пішов від хатки. Відійшов геть за кущі неподалік від козенят і сів там піджидати, поки не прийде коза, щоб підслухати, як вона буде співати, і щоб собі переймити її голос та приспів. Незабаром прийшла коза і заспівала:
Козеняточка, мої діточки,
Відмикайтеся, відчиняйтеся!
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла.
Козенята пізнали свою матінку, відчинили їй і сказали, що до них хтось приходив та хотів їх обманути. Коза нагодувала діти і приказала їм, щоб вони нікому не відчиняли, щоб не помилилися, розповіла їм, як вона буде приспівувати надалі. Коза переночувала дома, а на ранок, ледве зазоріло, побігла пастися. Вовк, діждавши ранку, став придумувати, як би йому умудритися, щоб свій голос підвести під козиний, а далі почав пробувати свій голос. Завив раз — дуже грубо, завив другий раз — також не підходить під козиний голос. Затяг третій раз найтоншим голосом, яким міг, а все ж таки він не підходив під козиний голос. Бігла мимо лисиця, почула вона вовче виття і спинилася. Підійшла ближче до вовка і питає:
— Чого ти, вовче, виєш? Чи так зголоднів?
— Та це я, лисичко-сестричко, пробую свій голос. Надибав козину хатку та й ніяк не можу дібратися до козенят, не відчиняють, кляті, дверей, пізнають по голосу, що не їх мати. То я хочу підібрати ноту, щоб заспівати по-козиному.
— Ні, вовче, з цього нічого не буде. Коли хочеш посмакувати козенятини, то попроси мене, я тебе навчу.
— Навчи, будь ласкава, я тобі віддячу.
— А що ж ти мені даси?
— Як доберуся до козенят, то й тобі одно віддам.
— Ні, я на те не пристану. Коли там діло буде, а я зараз їсти хочу. Ти принеси мені гуску, тоді навчу тебе, як голос поправити.
Вовк згодився, побіг добувати гуску. Довгенько вовк никав понад річкою в очереті, все підкрадався до гусей і аж надвечір піймав одну гуску. Вмить примчав до лисиці, віддав їй подарунок і каже:
— Ну, тепер, сестричко, навчи, як поправити голос.
— А ось вовче: іди ти до коваля і попроси його, щоб він тобі насталив голос. Тоді ти будеш уміти співати по-козиному.
— А де ж я буду того коваля шукати?
— А он там край села стоїть кузня, туди і йди просто.
Вовк послухав лисиці, пішов до коваля. Підійшов до кузні і каже:
— Чоловіче, настали мені голос, щоб я міг співати по-козинячому.
— А що ж ти мені за те даси?
— Та я ж не знаю, що ти в мене візьмеш. Грошей у звірів не буває, а подаруночок який-небудь принесу тобі.
— А от що, вовче, принеси ти мені пару гусей, тоді я насталю голос. Тільки щоб гуси були живі.
Вовк пішов до річки і почав увихатися по берегу в очеретах. Заляпався бідняга по самі вуха, а таки піймав пару гусей, узяв їх за крила і повів до коваля. Вовка брала оскома на гусей, хотілося самому їх попоїсти, та треба було добитися свого. Приніс гуси до коваля і каже:
— Ну, чоловіче, подарунок тобі я вже приніс, стали швидше мій голос.
— Добре, вовче, тепер можна братися за роботу. Ти, вовче, присунься ближче до ковадла, висолоп якнайдужче язик та заплющ очі, а я зараз прилагоджу все, що треба.
Вовк підійшов до ковадла, висолопив язик, заплющив очі і стояв як укопаний. Коваль ухопив швидко щонайбільший молот та як торохне вовка по лобі! Той, бідак, і не ворухнувся. Коваль стягнув тоді з вовка шкуру, відвіз до міста і продав за 10 карбованців, а гуси лишив собі на заріз. Так козенята лишилися живі й здорові.