Як бідний багатство знайшов

Жили собі двоє братів — один багатий, а другий бідний. Бідний день і ніч робив у багатого на нивці, а багатий платив йому так, що той ледь кінці з кінцями зводив.

От раз загадав багатий викопати біля поля колодязь, щоб по воду недалеко ходити. Заходився бідний копати. Копає день, другий, а води немає. Сів він та й зажурився. А робити ж то треба. Перепочив, перенудьгував та копати далі почав. Аж тут чує, лопата об щось стукнула.

— Оце тобі лихо, — каже чоловік, — це, мабуть, камінь. Тепер ще прийдеться і камінь витягувати.

Тільки чоловік хотів почати обкопувати, як щось дзенькнуло. Придивився бідний, а то золото. Зрадів бідний, вискочив з колодязя, золото прижав до себе, а тоді сів і заплакав. Не знає, як йому бути: чи братові віддати, бо на його землі знайшов, чи собі зоставити, бо дітям їсти нічого. Сидить і журиться. Аж ось іде старенька бабуся:

— Ти чого, чоловіче, плачеш?

— Як же мені не плакати, як же мені не тужити, як я знайшов золота повен горщик та на чужій землі. Діти малі, їсти просять, а мене совість точить, що як візьму золото, то стану злодієм. Що робити?

Бабуся усміхнулася і каже:

— Роби так, як серце велить.

Ще дужче зажурився бідний чоловік, а все-таки золото поніс до багатого. Приходить, а багач саме обідає. Розказав йому бідняк про пригоду, віддав золото, та й пішов копати далі. Зрадів багатій. Вирішив поїхати на ярмарок, продати коней і корову, а купити луччих. На другий день їде багач дорогою, дивиться, копає брат колодязь. Не зупинився, поїхав так, що аж курява встала. Приїхав на торговище, ходить, роздивляється. У калитці повно золотих видзвонює. Аж ось іде бабуся та й питає:

— А що, чоловіче, продаєш худобу? Щось вона в тебе така миршавенька, худа, аж ребра видно. Не продаси дорого, хіба за мідяк.

Розсердився багач, а сам став придивлятися до другої худібки. І бачить він, що краща за його корівка є на ярмарку, та й коні набачив добрезні. Почав своє продавати, а ніхто не купує. Вже і торговиця кінчається, всі своє спродують, а в нього немає торгу. Досадно стало багачеві Аж ось знову іде бабуся і каже:

— Не можеш продати? Продай мені, я тобі мідяка дам.

Подумав багач, та й продав. Думає: «Я за золото кращих куплю». Продав за мідяка худобу та й пішов купувати тих, що в око запали. Тричі обійшов ярмарок, а нічого доброго не набачив. Повернувся, та й пішов пішки додому.

А бабуся взяла коней і корівчину та й повела назад у село. Іде, коли бідняк уже й до води добрався. А бабуся й каже:

— Чоловіче добрий, дай води напитися, а я тобі за це залишу худобу.

Впізнав бідний чоловік, чия то худоба, не хоче у бабусі її забирати, бо плата дорога, а бабуся напилася і враз десь поділася. Що було бідному робити? Забрав коней, корову і повів додому.

Веде, коли йому назустріч брат іде, весь запилений, ледь плентає. Як побачив своїх коней і корову, як закричить на брата:

— Віддай мені моє!

А брат-бідняк, не довго думаючи і каже:

— Віддам, як віддаси мені колодязь. Мене люди хоч добрим словом згадають, а ти помреш жадібним і всім без потреби.

Соромно стало багачеві, поділився з бідняком золотом, та й розійшлися в мирі.