Вишивальниця-чарівниця

На краю села, од степу, жила одинока жінка. Вона уміла так ловко вишивать, що всі її узори були, як живі: цвітки зацвітали, птички оживали, сонце світило. Через таке вміння всі у селі називали її вишивальниця-чарівниця.

А в панському будинку жила маленька сирітка. Хоч вона була і маленька, та вже все діло уміла робить, бо життя її навчило. Дуже знущалась з неї зла панна. За роботою дівчина не бачила ні дня, ні ночі. Та все терпіла, бо не було куди діваться.

От раз і задумалось панні, щоб дівчина принесла їй такі цвітки, яких немає на цій землі. Заплакала сирітка Та й пішла на край села. А як заморилась, то біля крайньої хати сіла на призьбі і заснула. А це була хата вишивальниці-чарівниці. Вийшла вона надвір і добачила бідну дівчинку. Вона торкнулась до неї і спитала:

— Чого ти тут сидиш? Куди ти йдеш?

Сирітка гірко заплакала та й каже:

— Загадада мені моя панна, щоб я принесла їй такі цвітки, яких немає на цій землі. А де їх узять?

І знов гірко заплакала сирітка. Жінка пожаліла її і завела у хату, стала показувати свої вишивки. Дівчина не могла на них надивитись, такі вони були ловкі. Жінка спитала дівчину:

— Ти коли-небудь бачила такі цвітки?

— Ні, — відповіла та.

Тоді чарівниця взяла голку, торкнулася нею узору і цвітки ожили. Жінка взяла їх і оддала сиротині, а та понесла своїй панні. А панна навіть не подякувала і знов послала наймичку, принести заморських птичок. Дівчина собрала всі свої пожитки в торбу та й пішла. На краю села вона знов сіла перепочить. Та вже не плакала, а зайшла попрощатися з жінкою, яка була до неї дуже доброю, бо думала, що вже ніколи не вернеться у своє село. Коли дівчина зайшла в хату, жінка сиділа якраз вишивала павичів. Сиротинка стала за спиною у неї і мовчки дивилась. Вишивальниця спитала:

— Що у тебе знов трапилось, дитино?

Дівчина тільки тяжко зітхнула:

— От якби мені таку птичку, я б однесла її своїй панні і не прийшлось би мені мандрувать за море.

Жінка сказала:

— Зачекай трохи, я зараз дошию і цей павич буде у твоїх руках.

Як сказала, так і зробила. Взяла сирітка його та й понесла своїй панні. Та зла панна і не думала зупиняться на цьому, І загадала принести сонце. Від таких слів у наймички і ноги підкосились. Де вона може сонечко дістать?! Пожурилась сирота і пішла до чарівниці розказати про свою біду. А та дістала чарівну голку, торкнулась нею вишитого на полотні сонечка (а перед цим приготувала мішок), воно засяяло. Жінка вкинула його у той мішок і оддала сирітці. Та приказала їй:

— Як оддаси своїй панні, то не одкривай мішок, а бігом виходь з хати.

Дівчина так і зробила, оддала сонце, а сама вибігла надвір. А панна випустила сонце, так воно її й спалило. І не стало злої панни, а бідна сирота з того часу перейшла жить до вишивальниці-чарівниці та й стала їй за рідну дочку.