Давно колись, ще за царя Панька, коли земля була тонка, жив собі батько і було у нього три сини. Виросли вони, а батько їм і говорить:
— Ви вже виросли, а тепер ідіть у світ широкий хорошим справам вчитися. Тому, хто буде найстараннішим і оволодіє всіма премудрощами науки, я оставлю дім.
Відправилися сини в дорогу, Цілих три роки бродили по світі і оволоділи різними ремеслами. Повернулись через три роки додому, а батько їх і питає:
— Ну, розказуйте, чому навчилися за цей час?
Молодший і каже:
— Я навчився гарно брить.
А середній і собі:
— А я гарно кувать.
А старший:
— А я вмію булавою махать.
Тоді батько й наказує:
— Ну, раз так, показуйте, чому ви навчились.
В цей час із лісу вискочив заєць і чимдуж чкурнув мимо. Молодший його спіймав, намилив щоки милом і вибрив їх так, що вони стали гладенькими-гладенькими. Батько подивився-подивився і каже:
— Добре, синку!
Коли це глядь, карета, запряжена кіньми, на них несеться. Середній син підскочив, поставив коня дибки, зняв з нього старі підкови, а надів нові, тільки-но викувані. Батько і йому сказав:
— Добре!
Раптом пішов дощ. Старший син взяв булаву і почав нею махати, аж засвистіло кругом. І з такою швидкістю махав булавою, що дощ, який лив зверху, не міг потрапити на нього і одежа залишилась сухою. Батькові це сподобалось. І тоді він сказав усім своїм синам:
— Залишайтеся жити в цьому домі всі втрьох і живіть дружно.