Жили собі дід і баба. От баба і просить діда, щоб він зробив їй солом’яного бичка та осмолив його. Ніде дідові діваться, зробив, як стара просила. Погнала баба бичка пасти, сіла й задрімала. А з лісу вийшов ведмідь та й питає:
— Хто ти такий?
— Я — солом’яний бичок-третячок, засмолений бочок.
— То дай мені смоли обдерти, щоб боки залатать.
Схопив бичка за бік і прилип. Баба прокинулася, дивиться — ведмідь бичка тягає. Вона погукала діда, вони загнали бичка в сарай. На другий день баба знову погнала пасти бичка. Сіла на горбок та й задрімала. А з лісу вибіг вовк та й питає:
— Хто ти такий?
— Я — солом’яний бичок-третячок, засмолений бочок.
— То дай мені смоли, щоб бік залатать.
Схопив бичка за бік зубами та й прилип. Дивиться баба, а вовк бичка тягне. Погукала вона діда і разом загнали бичка в сарай.
Погнала баба на третій день бичка пасти. Аж тут лисичка надходить.
— Хто ти такий? — питає.
— Я — солом’яний бичок-третячок, засмолений бочок.
— Дай мені смоли обдерти, щоб боки залатать. А то злі собаки трохи шкуру не здерли.
І лисичка прилипла до бичка, а потім і зайчик. Виріши дід здерти з них шкури та й пошити кожухи. Але звірі почали проситися, дід пожалів їх і випустив. Зраділи вони, побігли до лісу і принесли звідки багато подарунків.
Радіють старі, а бичок сміється.