Коли грали на хуторі музиканти, то збігались старі й малі, навіть з сусідніх хуторів і сіл. Музика туманила розум, виймала душу, плакало і сміялось серце їй у такт. Чудувались люди звукам солодким, чудувались і самим
музикантам.
Було їх п’ятеро, ще молоді, але сиві, але білі, як молоком облиті. Так, неначе в одну мить вдарив мороз і випав іній їм на голови.
А трапилось ось що. Верталися вечором пізно музиканти додому. Грали у сусідньому селі на весіллі. Біля греблі їх наздогнав фаетон, запряжений шестіркою коней.
Вийшов панок з фаетону, поздоровався до хлопців і став просити, щоб на наступну неділю прийшли до нього грати на весіллі. Віддавав заміж дочку. Домовились опівдні зустрітись на греблі.
Прийшла неділя. На греблі у холодку вже чекав музикантів той же панок у фаетоні. Сіли хлопці зручно, дістали інструменти і почали грати.
— Е, ні, хлопці. Будете грати тоді, як я скажу. Я буду вам гарно платити, а ви будете гарно грати до першої зорі.
І вдарив батогом по конях. Коні рвонули з місця і музикантам здалося, що фаетон не котиться по дорозі, а пливе з кіньми в повітрі. А, може, так і було... Вони не знають і до цього часу.
— Отут будете грати, — сказав панок, як зайшли у двір, і посадив музикантів на гарних високих стільцях.
Жодне весілля не обходилось без їхньої музики, але такого вони ще не бачили. Гостей стільки, що ніде голці впасти. Столи, яким не видно кінця-краю, ломляться від наїдків і напитків.
Велів панок погодувати музикантів, а сам виніс велику тацю зі срібними та золотими монетами і поклав перед ними. Хлопці отетеріли. Стільки грошей їм і не снилось.
— А тепер грайте, — мовив панок і загубився в натовпі.
Музиканти грали і дивувались. Танцювали не тільки гості, але й все, що може, і не може ворушитись. Навіть кущі і дуби столітні витинали тропака.
Хотіли відпочити хлопці, але інструменти наче прикипіли до рук. Так цілу ніч вони й грали.
Коли ж удосвіта десь на десятому селі тричі прокукурікав півень, все раптово щезло. Глянули музиканти і похололи. Стоять вони серед болота. Перед ними, замість грошей, дотлівають вуглинки. Все кругом витоптано. І те, що вони їли, стало кінськими балабухами.
Заледве вибралися з болота. І з тих пір побіліли їм голови, як у столітніх дідів.