Жив собі один чоловік. Пішов він раз взимку в ліс по дрова. Коли ж ішов додому, то загубив рукавичку. Не помітив та й пішов собі далі.
Коли це біжить мишка-шкряботушка.
— О, яка гарна рукавичка, — каже, — буду тут жити!
Влізла, та й сидить. Коли це скаче жабка-скрекотушка. Побачила вона рукавичку та й каже:
— Хто, хто в рукавичці живе?
— Я, — відповіла мишка-шкряботушка, — а ти хто?
— А я — жабка-скрекотушка. Пусти мене до себе.
— Ну добре, залазь.
Коли це біжить зайчик-побігайчик.
— Хто, хто в рукавичці живе? — питає.
— Мишка-шкряботушка і жабка-скрекотушка.
— Візьміть і мене, — каже зайчик.
— Залазь.
Стали вони жити втрьох. Коли це біжить лисичка-сестричка.
— Хто, хто в рукавичці живе? — каже.
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик.
— Візьміть і мене, — каже лисичка.
Стали вони жити вчотирьох. Коли це біжить вовчик-братик.
— Хто, хто в рукавичці живе? — питає.
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка.
— Пустіть і мене.
— Та тісно вже, нікуди, — відповідають.
— Ну, будь ласка.
— Добре, залазь.
Вліз вовчик, а рукавичка трохи не лопнула. Коли це іде ведмідь-набрід.
— Хто, хто в рукавичці живе? — питає.
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик.
— Візьміть і мене, — каже ведмідь.
— Та нікуди, і так тісно.
Та ведмідь таки почав лізти в рукавичку. Тріщить вона!
А чоловік тим часом, вийшовши з лісу, згадав, що загубив рукавичку і послав собаку її шукати. Ось біжить він, біжить, бачить, ведмідь лізе в рукавичку.
Загавкав собака, порозбігались мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик і ведмідь-набрід хто куди.