Один господар мав дуже вперту жінку. Якби-то вперта, а розумна, то міг би ще якось жити, а ця була трохи дурнувата. Що б він не казав, то все не так, і зробить все навпаки. Коли він хоче її словами нарозумити, то чує:
— Так буде, як я знаю, а не так, як ти...
Бачить чоловік, що з такою лише вік марно стратить, і думає, як її позбутися. Одного разу каже:
— Завтра я піду до міста на ярмарок, а ти залишайся вдома на господарстві. Нехай тебе Бог боронить йти зі мною до міста.
Не встиг він всього сказати, а жінка вже, як машинка:
— Ой, не буде так, як ти хочеш! Коли ти йдеш, то і я піду.
— А господарство як? Залишиться на пропаще?
— Не бійся чоловіче. Як господарство не з’їв пес без тебе, то не з’їсть і без мене. А я таки піду з тобою, бо ти мій чоловік, а я твоя жінка.
На другий день збирається до міста чоловік не сам, збирається і жінка. Просить він:
— Лишайся вдома, жінко, бо ти господиня.
— І ти лишайся, бо ти господар.
Бачить чоловік, що марна праця з нею говорити, та йде. Жінка за ним. Йдуть обоє. Йшли полем, а під лісом треба було переходити широку і глибоку річку. Дійшли вони до річки, а тут зустрічаються сільські люди. Питають його:
— Максиме, а кого ви вдома лишили, що разом з жінкою йдете на ярмарок?
— Та нікого.
Перейшли люди на той бік, а він каже:
— Почекай, жінко, я піду наперед, а ти переходь за мною.
— А то не одно? Ти завжди хочеш бути першим! Ні, на цей раз я піду наперед.
— Як йдеш, то будь розумна. Тримайся за поруччя й не смій скакати у воду.
— Таки скочу. І що мені зробиш?
— Та схаменися, жінко! Ти не вмієш плавати.
Але жінка не слухала. Вибігла на середину кладки, перекинула ногу через поруччя і тільки п’ятками блиснула. Люди на березі аж в долоні сплеснули.
— Ого, чоловіче, ти вже овдовів!
Але чоловік не говорив ні слова. Із кожним таке буває, хто розуму не має.