В якомусь далекому царстві-государстві жили собі чоловік та жінка і була у них дочка Харитя. Чоловік і жінка багато працювали і в усьому їм допомагала Харитя, бо була дуже працьовитою дівчинкою. Та прийшла біда у їхню оселю — тяжко захворіла мати і померла. Залишилася Харитя сиротою. Батько оженився вдруге і взяв злющу-презлющу жінку з дочкою, яка зразу ж зненавиділа Харитю.
А в них була корівка, яку дівчата пасли по черзі. Пожене бабина дочка пасти, корівка пасеться, а дівка спить собі. Пожене Харитя пасти, то мачуха їй ще всякої роботи надає. Сяде Харитя, робить роботу та й плаче, а корівка підійде до неї і питає:
— Чого ти плачеш?
От Харитя і розказує, яку їй велику роботу загадала до вечора мачуха. А корівка їй каже:
— Ти лягай спати, а як прийде час додому, я тебе розбуджу.
Прийшла пора іти додому, корівка розбудила Харитю і каже:
— Заліз мені у ліве вушко, а виліз у праве.
Так і зробила дівчина. А корівка тим часом виконала всю загадану роботу. Наступного дня мачуха загадала ще більше роботи. Корівка допомогла її виконати Хариті.
Розсердилася мачуха ще більше, і вирішили вони з дочкою підгледіти, як же це Харитя переробляє всю роботу. Заховалися за кущами і побачили, що корівка їй допомагає. Ще більше розсердилася баба і вирішила зарізати корівку. Почала просити діда, щоб зарізав корівку. Почула це Харитя, погнала вранці пасти корівку та й плаче. А корівка її питає:
— Чому ти плачеш?
— Та як же мені не плакати, — каже дівчина, — баба заставила діда сьогодні по обіді зарізати тебе.
— Не плач, — каже корівка, — ти м’яса мого не їж, а збери всі кісточки і закопай біля воріт.
Так і зробила Харитя. І виросла на тому місці яблунька. Весною зацвіла буйним цвітом, а потім з’явилися рум’яні яблучка. Хто не йде, то хоче яблучко зірвати. Та яблунька підніме свої віти високо-високо і ніхто не може яблучко зірвати. А Харитя підійде до яблуньки, то вона опустить низенько віти і пригостить дівчину запашними плодами.
Одного разу проїздив біля двору, де росла яблунька, царевич і захотілось йому скуштувати рум’яних яблучок. Але ніхто не міг їх дістати. Тоді вийшла Харитя, простягла свої руки яблунька опустила віти, стрепенулась і насипала дівчині повен фартушок запашних яблук. Піднесла Харитя царевичу яблука, а царевич уже не міг відвести від дівчини очей, бо дуже вже вона йому сподобалася.
Забрав царенко Харитю до себе в палац, зіграли пишне весілля і стали вони жити у мирі і злагоді.