Жив собі в одному селі багатий Марко. Одного дня зібрав він багатий обід. Бог і Святий Петро перетворилися старцями і пішли до нього на обід. Він їх закрив у комору і нічого не дав їсти.
Тільки за ними закрилися двері, Бог дихнув і зразу з’явилися стіл і ослінець. На столі святі книжки лежать і свічки горять. А мала Маркова дочка бігає та й підглядає у щілину. От до Бога прилітає ангел і каже:
— Боже, родилося в вівці ягнятко. Яке буде його прожитіє?
— З’їсть його вовк, — мовив Бог.
Вскорості прилітає другий ангел.
— Боже, родився хлопчик. Яке буде його воспитання? — запитав ангел.
— Хлопець посяде хазяйство багатого Марка, — промовив Бог.
Розійшлися Маркові гості, а дівчина й каже батькові:
— Оті люди, що були закриті в комірчині читали книги, був накритий стіл і горіли свічки. А до них прилітали анголи і казали, що родилося ягня. А бідняк сказав, що його з’їсть вовк. — А ще, — мовила дочка, — народився хлопчик, який посяде багатство багатого Марка.
Пішов Марко в кошару, а там справді в ягниці народилося ягня. Він взяв те ягня, зарізав і поставив на вікно, щоб прохололо. А тут де не візьмись біг вовк, схопив ягня і втік у ліс.
Тоді Марко поїхав шукати хлопчика. Знайшов і купив собі. Вивіз його в поле і кинув у сніг. Та й поскакав додому. А Бог все це бачив. Дихнув на те місце і сніг враз розтанув. Навколо хлопчика зацвіли квіти, літають метелики. Їдуть два купці, бачать кругом сніг, а одна латка чорніє. Вони під’їхали ближче. Бачать, а там лежить хлоп’я і ручками махає. Один із купців забрав хлопчика, виростив.
Ось виповнилося вже юнакові сімнадцять років. А до тих купців завітав багатий Марко. Купець кликав хлопця Найдьон. Марко і питає купця, що чого вони його так назвали. Купці і розповіли, як знайшли хлопця. Марко зрозумів, що це той хлопець, якого він викинув у сніг.
От він просить у купця дозволити хлопцеві віднести листа його дружині.
— Хай несе, — погодився купець.
— Неси, тільки чужим не давай нікому, — наказав багатий Марко.
А в листі він написав дружині: «До мого приїзду щоб ти цього хлопця із світу зжила».
Найдьон іде і зустрілися йому по дорозі Бог і святий Петро.
— Куди ти йдеш? — питається Бог у хлопця.
— Несу листа жінці багатого Марка, — відповів Найдьон.
— Давай прочитаємо, що він пише жінці? — просить Бог.
— Мені приказано нікому в руки письмо не давать, — відповів хлопець.
— А ти й не давай, ми з твоїх рук почитаємо. — умовляє святий Петро.
І таки умовили. Прочитали і Бог дмухнув на напис. А той перетворився на написане: «Поки я приїду, повінчай нашу дочку з цим хлопцем». І справді, поки Марко приїхав, жінка і свайбу справила. А Марко з люті лопнув. Так хлопець став хазяїном.
От і справились слова, сказані багато років Маркові Богом. І стали вони жить-поживать і добро наживать.
Ось вам казка, а мені бубликів в’язка. Казці кінець, а хто слухав — молодець.