Жили собі три брати і не було в них ні батька, ні матері. А дома теж не було нічого, ні худоби, ні навіть хати. От вони й думають: підемо до когось у найми. Ідуть по дорозі і думають: «Якби нам Бог дав хорошого хазяїна». Ідуть та й ідуть, а їм назустріч іде дід, старий-старий, та й питає:
— Куди ви йдете?
А вони й відповідають:
— Та хочемо до когось у найми піти.
— А хіба у вас нема ні хазяйства, нічого?
А вони відповідають:
— Нема нічого, якби до хорошого чоловіка в найми піти, ми б йому по правді робили і любили, як рідного батька.
— Добре, — відповів дід, — ви мені будете за синів, а я буду вашим батьком. Якщо ви мене будете слухати, то я з вас людей пороблю, і щоб ви жили і з правдою не розминалися.
І от вони ідуть додому по темному лісі. Ідуть, ідуть, тоді й бачать хатку красиву, біленьку, з вишневим садочком, красними квітами обсаджені, а з тієї хати виходить гарна дівчина, а сама як квіточка. Глянув на неї старший брат та й каже:
— Коли б мені цю дівчину посватати, та щоб були в мене воли та корови.
А дід-батько й каже:
— Ну добре, ходім сватати. Будуть у тебе і воли, і корови.
І посватав названий батько старшого брата і той зостався там. Ідуть уже втрьох, ідуть і бачать, що стоїть хатка красива, ставок і млин.
От каже середній брат:
— Якби мені таку дівчину і млин, я б з нього ніколи не виходив, робив хліб і всім вбогим людям роздавав.
І зостався там середній брат. От ідуть уже вдвох, коли бачать, хатка вбога стоїть, а біля неї дівчина така красива, як ясна зіронька, але убога, що латка на латці.
— Якби мені цю дівчину в дружини, то робили б ми, і хліб, і воли б у мене були, і про вбогих людей піклувалися.
— Ну добре, тільки про правду не забувай.
Оженив і третього. Та й пішов собі дід додому. А через який час думає: «А чому б мені не піти та не провідати своїх синів?». От іде собі до старшого сина. Прийшов та й говорить:
— Дайте мені хоч трішки хліба перекусить.
А син і говорить:
— Ти ще не дуже старий, сам можеш собі на хліб заробити.
Обернувся та й пішов. Коли бачить — загорілася їхня хата. Думає: «Піду до середнього». Прийшов та й говорить:
— Дай, будь ласка, мені хоч трішки хліба.
А він говорить:
— Нема у мене хліба, ще сам собі муки не намолов.
Пішов собі далі, коли бачить його хата загорілася і млин. «Ну, — думає, — піду до меншого сина, може, той мені трішки хліба дасть». Прийшов та й говорить:
— Сину мій, дай мені хоч трішки хліба.
А менший син говорить:
— Заходь до нашої хатинки, там тебе жінка нагодує.
Зайшов до хати, а там стоїть жінка та й говорить:
— Сідайте.
Нагодувала його, принесла з комори одежу, а коли переодягала його, то побачила на грудях шрам та й запитала:
— А що це у вас за шрам?
А він і відповів:
— Це шрам, від якого я скоро можу померти.
— О Боже, — відповіла жінка, — і ніяких ліків нема?
— Є, — відповів старий.
— А які:
— Та потрібно, щоб сам хазяїн підпалив свій будинок, і щоб усе згоріло, а потім тим попелом посипати цю рану. Але ніякий добрий чоловік цього не зробить.
Жінці і чоловікові стало його дуже жаль і вони згодилися. Чоловік сказав, щоб жінка виносила дітей, і вони підпалили свій будинок.
А жінка відповіла, що другий будинок можна нажити, а друге життя уже не наживеш.