Багато-багато років тому правив світом страшний змій. Харчувався він лише самою кров’ю. А комар був у нього на побігеньках.
Одного разу наказав змій комарові, щоб він облетів усю землю і розказав йому, в кого найсолодша кров.
Полетів комар, виконав наказ і повертається назад. Дорогою зустрів Ластівку, яка спитала:
— Куди літав?
— Облетів усю землю, щоб дізнатися, в кого найсолодша кров.
— Ну і в кого ж?
— Найсолодша у людини, — пропищав комар.
— Не кажи, комаре, змієві правди. Людина добра, — занепокоїлась ластівка.
— Ні, скажу.
Ластівка знову:
— Благаю тебе, не роби людині зла, вона мій друг.
— Ні, скажу! — знову відповів комар.
Прилетів комар до змія, а ластівка вже кружляє.
— Ну, розповідай про все, — мовив змій.
— Володарю мій, найсмачніша, найсмачніша кров у... — і не закінчив.
Не встиг сказати «у людини», бо саме у цей час ластівка відщипнула дзьобом у комара кінчик язика.
— З-з-з... — почав пищати комар.
Ластівка весело говорить:
— Знаю, що він хотів сказати. Найсолодша кров у змія.
Розлютився змій, стрибнув у небо, та не спіймав пташку. Ударився об камінь, та й затих навіки. От чому люди так люблять ластівку.