Колись дуже давно горобець і лисиця дуже товаришували. Одного разу лисичка порадила горобчикові посіяти пшеницю.
От посіяли вони разом. Пшениця виросла, достигла і настав час збирати врожай. Друзі почали з самого ранку жати. Але лисиця була ледача і надумала перехитрити горобця. Вона сказала, що мусить підпирати небо, аби воно не впало на пшеницю.
Сіла вона на горбочку, підняла лапи, наче хмару тримає. А горобець так усю пшеницю і вижав. Став гукати лисичку, аби йшла допомогти молотити, але вона і це не захотіла робити. Усе сиділа та небо підпирала.
Але коли горобець зробив усю роботу, вона відразу прибігла ділити врожай. Ділить міркою, собі дві, а горобцеві — одну. Бо, мовляв, її робота була важчою.
Горобець забрав свою пшеницю та й сумний полетів. Побачив його собака та й питає, чого той журиться. От горобець усе й розповів.
Пішов собака до лисиці, заліз у зерно, а коли вона почала збирати пшеницю у млин, то побачила собаче вухо. Вхопила його зубами, а собака як вискочить та як поженеться за лисицею. Так вона і втекла світ за очі.