Жили собі дід та баба і не було в них дітей. Пішли вони в ліс по гриби чи по ягоди. Ходили-ходили по лісу, збирали гриби, дід підходить до кущика, дивиться, а там сидить качечка. Він взяв ту качечку на руки, а в неї перебита ніжка. Він гукає бабу:
— Бабо, бабо йди сюди, подивися, що я знайшов під кущиком!
Баба підійшла й каже дідові:
— Давай заберемо її додому, вилікуємо та й буде в нас качечка.
Принесли додому, посадили її під піч, звили їй там гніздечко. На другий день дід з бабою повставали та й пішли знову до лісу. Приходять додому, піч натоплена, їсти наварено, пироги напечені. Їх це все здивувало. Баба вийшла з хати, дивиться, а на своєму подвір’ї ходить кума. Вона й пита:
— Кумонько, кумонько, а ви не бачили, хто в нас був?
А та й каже:
— З вашої хати гарна-прегарна дівчина виходила тільки на одну ніжку шкутильгала.
Полягали спати, виспалися і знову пішли в ліс, тільки на цей раз вирішили прослідити. Вийшли, сіли за парканом, аж дивляться, а з хати виходить і справді гарна-прегарна дівчина, тільки пришкандибує на одну ніжку. На плечі коромисло з двома відрами, пішла по воду. Дід з бабою побігли до хати, кинулися до гніздечка і давай викидать гніздо в вогонь. Дівчина повертається до хати. Дивиться — дід з бабою стоять, а гніздо горить. Вона їм і каже.
— Якби ви були цього не зробили, я б вам служила довіку, а тепер я вас покину.
Вибігла на подвір’я, а там летіло стадо качок, вони скинули їй по пір’ячку і кажуть:
— Он де наша іва, он де наша діва, полетіла з нами.
Вона грудкою вдарилася об землю, пір’ячком окуталась і полетіла з ними. А дід з бабою почали сперечатися. Дід каже:
— Це ти, бабо, мене направила, щоб я спалив гніздечко.
Так і залишилися жити самі.
Ось і казочці кінець, а хто слухав-молодець!