На одному хуторі жив багатий селянин. Мав він велике господарство, кільканадцять десятин землі. З ранку до ночі сам з жінкою працював і наймитів заставляв. Був у них один син — ледацюга та балуваний, не хотів нічого вчитися робити.
Батько та мати усовіщали його всяко, та він нікого не слухав. Повмирали батьки, остався син сам. А що був багатенький, то знайшлася одна дівка, яка пішла за нього. Та ледацюга все одно не хотів нічого робити.
Хазяйство розвалилося, жінка його покинути хотіли, та корів жаліла. От одного разу з ними сталася така пригода. Що наллє жінка води у бочку, щоб на прання мала, то якась бісова личина її вип’є. Жінка жаліється чоловікові, що до них якась сатана унадилася. От ледачий чоловік сів під хату і вирішив простежити, хто ходить. Коли дивиться, сунуть із хліва до бочок три корови. Ледар як закричить:
— Стій, анахтемський!
— Хочемо водиці, — кажуть корови.
— А бодай вам три біди на рогаті пики!
— А не нам ці три біди, а тобі, ледацюзі, щоб ти знав, як без води у молочнім ділі.
Стидно стало ледачому хазяїнові, почухав він потилицю та й рішив братися за роботу.