Приятелювали собі собака та кіт. Пес цілими днями допомагав господареві пасти череду, а темними ночами гавкотом відганяв злодіїв від господи. Смачно їв те, що господар давав, та міцно спав.
От кіт і питає у пса:
— Скажи, як це так, життя у тебе таке клопітке, а ти і їси всмак, і спиш добре. Я живу в теплі та добрі, без турбот, хіба що іноді мишу піймаю. Проте не маю ні спокійного сну, ні смаку до їди.
А пес відповідає котові:
— Потрудись, побігай, а тоді обідай. Поробиш усю роботу, то й поспиш в охоту.