У темному-темному лісі жила собі лисичка. Хитрою була вона. Тому ніхто із лісових мешканців з нею не приятелював.
Та одного разу, коли лягла лисичка спати, до неї у двері хтось постукав. Зраділа вона та мерщій до дверей:
— Хто, хто це зі мною вирішив потоваришувати? — запитує лисичка.
А у двері знову хтось: стук, стук. Відчинила Лисичка двері, а там нікого немає. Опустила вона голову та й пішла до хати. А їжачок згорнувся клубочком і непомітно також закотився за нею. Заліз під піч і сидить, чекаючи поки засне лисичка.
Тільки лисичка стала дрімати, а їжачок:
— Фр-р-р! Фр-р-р!
Де там всидіти! Вистрибнула вона через вікно з хати та й гайда у ліс до вовчика. Та й каже йому, що домовик поселився в хаті. А вовк пригадав лисиччині хитрощі і відмовив у допомозі. Тоді лисичка побігла до ведмедика. Той навіть вислуховувати хитрунку не захотів, а не то щоб її рятувати.
Зрозумівши, що допомоги її ні від кого не дочекатися, повернулася вона до хати плачучи. Тільки відчинила двері, а тут їжачок:
— Фр-р-р! Фр-р-р!
Зрозуміла Лисичка, що це не домовичок та й ну їжачка виганяти. Та лапкою вона його, лапкою. А їжачок згорнувся у клубочок і давай лисичці дошкуляти. Боляче лисичці стало. Поколола собі носика, лапку. Почала вона плакати. А їжачок фиркнув та й пішов до лісу, мовлячи:
— Поплач, поплач, можливо, тепер не такою хитрою будеш!