В одному селі жив мудрий чоловік, і було у нього три сини. Найстарший, Максим, до всякого діла беручкий.
Він з любов’ю ходив за худобою, випасав у горах овець, а вночі гнав коней у степ. Шанував його батько за працьовитість і лагідну вдачу. Коли прийшов час синові одружуватися, дав йому доброго коня, дійну корову і кілька овець.
— Хазяйнуй тепер сам, вдатний, — мовив старий.
Другого сина звали Петро. Коли господар роздавав людям ремесла, то середньому синові подарував плуга. З того часу він вправно орав землю, зрошував її потом, а весною вчасно засівав зерном, щоб воно проростало дружними сходами, а восени своєчасно збирав гарний урожай. І хліба в сім’ї було завжди вдосталь. Побачив батько, що душа Петрова лежить до землі, вирішив йому віддати частину свого поля.
— Нехай тобі земля допоможе стати справжнім господарем, — мовив старий.
Найменшим був Іван. Ще з дитинства з ним усі панькалися, йому все дозволяли, і виріс він ледачий, не хотілося йому нічого робити, лежить у холодочку та й байдики б’є. Скільки батько йому не говорив, як надоумлював, нічого не допомогло. Інші працюють, а Іванові хоч би що. А до грошей був дуже ласий. Вирішив батько віддати його в науку. Може, хоч там розуму набереться. Та нічого з того не вийшло. Ледащо воно скрізь ледащо. Довелося забрати назад додому.
Ідуть мовчки: батько попереду, а син ззаду плентається, ледве ноги пересуває. Чималу відстань треба подолати, щоб добратися до своєї домівки. Аж дивиться Іван, на дорозі розлилася чимала калюжа, а в ній гроші лежать. Ледве видно. Давай він гребти руками, вихльопувати пригорщами воду, ставати на коліна, оббігати з різних боків, поки якось дістав гроші. Добряче довелося попотіти. Оббрьоханий, замучений іде далі. На узбіччі стоїть копичка сіна, а біля неї кілька монет валяється.
— Може, й тут є гроші, — подумав.
Перевернув сіно, перебрав про пучечку, довгенько трудився, а того, що шукав, не знайшов. Не поталанило на цей раз. Думає: «Нічого все одно не робитиму, а грошей назбираю».
Аж гульк, стоїть висока гора.
— Полізу туди, може там схований скарб?
Уже піт котиться градом, тіло болить нестерпно. Ноги ковзаються, а він не здається. Насилу видряпався на вершину і таки знайшов, що шукав. Знесилений ледве ступає по дорозі, уже й грошей не хочеться. А сам думає: «Де ж вони взялися?»
Бачить іде попереду батько, щось виймає з кишені і кидає. Наздогнав він його, та й говорить:
— Тепер, тату, я знаю, щоб гроші мати, треба добре працювати.
Батько лише усміхнувся.