Друзі

Якось одного разу лежав котик під хатою на призьбі та й грівся на сонечку. Коли бачить, по дорозі іде півник, та такий сумний. От котик побачив його та й гукає до нього:

— Півнику, а чого це ти йдеш і не вітаєшся, і куди це йдеш?

— Та так, іду, куди очі дивляться.

— А що з тобою трапилось, півнику?

— Прогнав мене господар з двору. От я тепер і йду, може, де кращу долю собі знайду.

— Може і мені з тобою піти? — каже котик.

— А тобі чого йти з дому?

— Та щось і на мене господар косо дивиться.

— Ну що ж, ходімо.

От вони й пішли вдвох. Доходять до лісу, а ліс великий та густий. Зайшли вони в ліс. Ідуть, дивляться, полянка. А на тій полянці травичка зелена, шовкова.

— От би нам тут жити.

— А чого ж, — каже котик, — давай збудуємо тут будиночок, та й будем жити.

От вони збудували будиночок, та й стали жити в тому лісі.