Дотепний жарт

Один убогий чоловік прийшов до багача позичити жита на посів.

— Не можу, — каже багач, — бо тобі треба позичати на вічне оддання.

— А хіба я не віддам? — питає убогий.

— Ти ж убогий і нічим буде віддати.

Убогий помовчав трохи. А тоді й каже:

— Хіба убогому вже й на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила! Хто знає, мо, мене, вбогого, ще більш шануватимуть, ніж тебе, та з поваги в кого хочеш і за стіл посадять.

— Так же, так! Не ти б казав, не я б слухав! — відмовив багатий. — Та я в яку б хату не зайшов, мене зразу за стіл посадять.

— Як тебе посадять, то мене й поготів, — каже убогий.

Багач аж на місці не всидить: як можна, щоб такий голодрабок, та в більшій пошані був, ніж він. Узяв зі злості та й забився з убогим об заклад на пару волів: коли, значиться, убогого гоститимуть краще, ніж його, то він повинен за те віддати убогому пару волів. Коли ж багатого краще пошанують, то вбогий мусить із жінкою рік задарма робити.

— Ну, куди ж підемо? — питає убогий.

— Ходімо хоч і до попа, — каже багатий.

Пішли. От зайшов багач до попа, вклонився низенько та й просить, щоб той позичив йому сорок пудів вівса.

— Добре, — каже піп, — ось я вдягнусь та й одважу, тільки щоб ти мені за це десятину під ярину виорав.

— Добре, батюшко, виорю.

Убогий підійшов ближче, нахиливсь до вуха батюшці та й каже пошепки:

— А я викопав учора в лісі бочку золота, хочу просити вас, батюшко, висвятити.

Піп одразу повеселішав та й каже до багача:

— Ти вийди у сіни, бо мені треба з Семеном побалакати.

Вийшов багач у сіни. А піп знов до Семена:

— Ну, то як же ти, Семене, ту бочку думаєш святити?

— Та хочу, щоб ви приїхали до мене, а там уже й теє... зручніше буде.

— Ні, Семене, тут буде зручніше. Як же я поїду з усім причандаллям, а люди побачать та й поговір пустять. Лучче вже тут...

— Ну, хай уже буде й так, вам краще про те знати. То піду ж я по золото.

— Е, ні, Семене, чекай-но! Добре діло добром треба й пошанувати, сідай лишень ближче до столу!

Сів Семен кінець столу, а піп біля нього. Попадя швидко несе миску смаженої риби, горілки на стіл ставить, Семен дивиться та тільки вусом моргає. Налива піп Семенові чарку, другу. Але Семен п’є, та розуму не пропиває. Як піп йому чарку піднесе — він цокнеться з ним, аж вінця тріскаються, а сам, щоб у сінях було чути, «за здоров’я» промовляє. А багач стоїть під дверима, все те чує та аж піниться з люті. Устав Семен, подякував та й каже:

— Та піду я, принесу золото.

— Добре, — каже піп, — тільки ж бо швидше!

Переступив убогий через поріг та й пішов собі вулицею, — до багатого в двір. Взяв воли за налигач, цьвохнув батогом, іде та й приказує:

— Гей, сірі, цабе, мурий, хай багаті знають, як убогі жартують.