Жили у селі батько і мати. І була у них дочка Оленка. Пішла вона одного разу із селянськими дітьми в ліс по ягоди. Зайшли в ліс, а ягід не було. Вони пішли далі. Пройшли ще трохи, а ягід все немає. Потім найстарший хлопчик нарадив їх піти вглиб лісу, бо там повинно бути багато ягід. Раптом, пройшовши трохи, Оленка побачила невеличку ягідку. Підійшла до неї присіла і милується.
Так захопилася, що й не помітила, як заблудилася. Подивилася в різні сторони, а дітей вже не було. Вона так хотіла показати дітям свою гарну ягідку, а їх немає. Сіла біля ягідки і почала плакати. Потім почула тоненький голосок. Дівчинка підняла голову і подивилася навкруги. Із здивування запитала, боячись, що це хтось чужий. Донісся голос знизу.
— Це я, твоя чарівна ягідка. А чого ти плачеш?
Дівчинка розповіла ягідці, що прийшла до лісу за ягодами зі своїми друзями і заблудилася.
— Не плач, я тобі чимось допоможу. Я тебе відведу до чарівниці. Вона весь ліс знає і дорогу також, — сказала ягідка.
Дівчинка зраділа.
— Ну, тоді веди мене швидше.
Пішли до чарівниці дівчинка і ягідка густим лісом. Вийшли на галявину. Посеред неї стояла хатка. З неї вийшла старенька бабуся.
— Що трапилося? — запитала бабуся.
— Я заблудилася. Допоможіть мені знайти стежку до села, яке неподалік знаходиться.
— Добре, я тобі допоможу.
Бабуся стукнула чарівною паличкою три рази і сталося неймовірне. Дерева, квіти розтулилися і стало видно стежку прямо до села. І дівчинка побігла стежкою. Вийшовши з лісу, корзинка миттєво стала важкою. Подивившись в неї, дівчинка побачила повнісіньку корзину ягід. Вона з радістю побігла додому і розповіла батькам, як це все було.