Дарунки з трьох зерен

Був собі на селі багач Панас. І служив у нього бідний наймит Максим. Мав жінку та діток п’ятірко. Жили в старій хатинці з одним віконцем. Бідувала родина.

Настала весна. Пригріло сонечко. Пора свою ниву засівати, а вдома і зернини немає.

— Піду до пана попрошу хоч півмішечка зерна, — каже чоловік жінці.

Але повернувся ні з чим. Сів під хатою і задивився, як ластівки вили під старою стріхою гніздечко.

— Нащо зводите, силу витрачаєте, піде дощ, зруйнується воно, — каже чоловік.

А птахи ще старанніше працювали.

— Ось уже й готове гніздечко! — раділи ластівки.

А незабаром з’явилися маленькі жовторотики.

Одного дня діти бавилися на подвір’ї. Раптом вони здійняли крик.

— Тату, тату, змія під стріхою. Он вона, он вона!

Іван схопив кілка і скинув змію з хати, відніс у ярок. У гніздечку залишилось одне ластів’я. Діти доглядали за ним, а коли вже могло літати, випустили на волю.

Промайнула холодна зима. До Максимової хати вранці прилетіла врятована ластівка, поклала одне зернятко і прощебетала:

— Посій біля дверей.

В обідню пору поклала друге зернятко і сказала:

— Посій перед вікном.

Увечері принесла третє зернятко:

— Посій біля криниці.

Бідний чоловік так і зробив, як бажала пташка. А другого дня на тих місцях, де були посаджені зернини, виросли три велетні-гарбузи.

Коли Максим торкнувся першого гарбуза, то утворилось дві половини. Там були хліб, бублики, калачі, м’ясо, молоко. У другому був одяг, сорочки, штани, черевики, намисто. У третьому — золото.

Так ластівка віддячила сім’ї за врятоване її життя. А чоловік згодом збудував великий будинок, переселилися з старої хатини і зажили щасливо.