Чарівний пояс

Жили собі чоловік і жінка, і був у них син. От жінка померла, залишились батько з сином удвох. От батько і пропонує синові:

— Підемо на села когось собі шукати.

Та й пішли. От батько собі знайшов жінку, а син — ні. Вернувся батько з жінкою додому. А син зажурився, ліг у садку і лежить. Заснув. І сниться йому сон, ніби хтось говорить:

— Піди в сад, там на яблуні висить пояс.

Просинається, нема нікого. Знову ліг, знов той сон сниться. «Ану ж, — думає, — піду подивлюся!» Аж дійсно, на яблуні висить пояс. Давай хлопець його приміряти, підперезався і почув силу страшенну. Подумав парубок: «Піду тепер з силою світ за очі».

Взяв рушницю і пішов за село. Аж чує крик жінки. Став, оглянувся, бачить — біжить жінка.

— Я не хочу, — каже, — з батьком твоїм жити, а хочу тобою.

Пішли вони. Темніє, треба десь ночівлю шукати. Зайшли вони в якийсь ліс, аж бачать, перед ними камінь великий лежить. Узяв хлопець той камінь, одшвирнув його, аж під ним підземелля. Спустилися вони туди, а там і їсти, і пити, чого тільки душа бажає. Залишились вони там жить.

Чоловік вранці іде на полювання, а ввечері приходить. А жінка вдома сидить. Аж одного разу з’явився там бандит. А в тому підземеллі жило 12 бандитів. І той камінь вони могли лише всі разом відкотити. Питає бандит у жінки:

— Ти як сюди попала?

А вона:

— У мене є чоловік, пішов на полювання десь.

«Що ж це за сила така у нього, — думає бандит, — що сам камінь підняв?»

Та й каже до жінки:

— Ти прикинься, що захворіла. Тут недалеко є сад, хай тобі чоловік принесе всього по парі: яблук, груш, слив.

А сам заховався. Вертається чоловік додому. А жінка прикинулась хворою та й каже:

— Мені сон приснився, що я вилікуюсь, як з’їм з того саду по парі фруктів.

Пішов чоловік у сад, а там собак багато, стережуть сад. Напали на нього. Він дістав рушницю і давай у них стріляти. Усіх перебив, лише одна собака почала лащитись до нього, він її й пожалів, Нарвав він усього, іде додому і собака за ним. Приніс, дає жінці. З’їла вона і «покращало» їй.

Пішов чоловік знов на полювання. Бандит знов думає: «Що за сила така? Скільки собак там було, а він живий остався, ще й собаку з собою привів». Та й знов жінку намовляє:

— Прикинься знов хворою і скажи йому, що є тут у лісі люди, хай дадуть вина.

Вернувся чоловік додому, жінка знову йому про сон розказує. Пішов він з собакою в ліс тих людей шукати. Знайшов якесь подвір’я. А там бандити жили. Зайшов у хату й питає:

— Чи не дістану я у вас вина, бо жінці сон приснився, що лише від нього вилікуєшся.

От один бандит до найбільшого каже:

— Піди, дай йому вина.

Повів він того чоловіка, і хотів убити, а собака на нього напав й загриз. Тут повибігали з хати інші бандити, то чоловік з рушниці одного вб’є, а собака трьох загризе. Побили бандитів. Ходить чоловік подвір’ям, роздивляється, аж бачить: у клітці дівчина гарна сидить. Він її і питає:

— Як ти сюди потрапила?

А вона:

— Я царева дочка, вийшла на прогулянку, а бандити мене вкрали і сказали, щоб комусь жінкою була. Я не захотіла і тепер тут сиджу.

Випустив чоловік її і каже:

— Іди додому.

— Чим же я тобі віддячу? — каже дівчина.

Зняла перстень, та й віддала йому. А сама пішла додому. Вернувся чоловік додому, приніс вино. Випила жінка, ніби полегшало їй. Стала допитуватись у чоловіка:

— Що в тебе за сила така?

Мовчав чоловік, мовчав, а тоді й признався:

— У мене є пояс, як скину його, здоров’я нормальне, надіну — прибавляється.

Та й пішов на полювання. Бандит знову до жінки:

— Ти йому скажи, що ти хочеш його помити. Намили голову милом, мило в очі зайде, і я пояс заберу.

Вертається чоловік. А жінка до нього:

— Давай я тебе обмию.

— Та я ж миюся. Коли качку вб’ю, то у воду лізу.

— Я того не бачу, — причепилася.

Згодився він, поліз митись. А жінка й зробила так, як бандит повчав. Зайшло йому мило в очі. Бандит виліз, надів пояс. І вже він герой, а той ніщо. Дає жінці вила і мотузку, каже:

— Коли йому очі.

А собаку вигнали з хати, як стали купатись. От жінка виколола чоловікові очі, руки назад зав’язала і вигнали його. Іде він, то в одне дерево удариться, то в друге, сказано, сліпий.

Аж тут собака, догнала його, схопила за полу і до річки привела, в кущах залишила. А там рибалки рибу ловили. От собака вкраде в них рибину чи ще щось і несе йому в кущі. Вони й зацікавились: «Що то за собака і куди вона бігає?» Та й прослідкували за нею і побачили того чоловіка. Почали розпитувать його. Він і розказав як усе було. От вони й кажуть:

— Як оддаси нам цього собаку, вилікуєм тебе.

Як не жалко йому було, а погодився. Розвиднився йому світ. Задумався він: «Куди тепер іти? Здоров’я не те. Та й рушниці нема». Аж згадав за перстень. «Ану піду до тієї дівчини».

А батько тієї дівчини розіслав усюди, як вона пропала, що хто її знайде, за того й заміж віддасть. От один найшовся такий, що бачив як дівчина додому верталась, і наказав їй, щоб казала, що це він її знайшов, бо вб’є. Та й погодилась. Прийшов той чоловік у місто, чує музика грає. А люди кажуть:

— У нашого царя не стало дочки, а це один найшов, тепер весілля гуляють.

Пішов він туди, а там старці сидять. А в них звичай такий, що як молода іде, то милостиню їм дає. Сів той чоловік серед старців.

Дійшла і до нього черга. Молода гроші дає, а він відмовляється. Побігла вона до батька, плаче, бо старець не захотів гроші брать. Привели його до царя, а він і показує перстень. Царівна й призналась, що це він її врятував. От брехуна зразу в шию і в тюрму, а цього на царівні оженили.

От розжився він трохи і каже до царя:

— Дайте сильне військо, мені дуже треба.

Цар і дав. Поїхали вони до того каменя. Зупинив чоловік військо і каже:

— Як через п’ять хвилин не вернуся, бийте все, що бачите.

Спустився у підземелля. Аж там бандит з жінкою сплять, і пояс його висить. Він його надів, вийшов, військо заспокоїв. Взяв кухоль води та кусень хліба, одніс у підземелля і каменем його привалив. А сам вернувся до царівни і жили вони довго і щасливо.