Жили собі чоловік і жінка. Мали вони одну дочку на ім’я Маруся, якій було п’ять років. Вона дуже любила квіти. Дівчинка ходила в садок. 20 серпня був її день народження, виповнилося шість років.
Дарували їй різні подарунки, а одна старенька бабуся подарувала їй неживу троянду. Дівчинка дуже зраділа тій квітці. Всі подарунки буди дуже гарні, але найгарніший — та квітка.
Ця квітка була не проста, а чарівна. Одного разу Маруся гралася іншими іграшками і тією квіткою. Потім дівчинка подумала і сама собі сказала:
— Якби ця квітка була чарівна...
А троянда відповіла людським голосом:
— Я й справді чарівна.
Дівчинка спочатку не вірила, думала, що це сон, а потім повірила. Квітка знала все і могла зробити, що завгодно. Якщо дівчинка не знала чогось, вона запитувала у квітки. Квітка, звичайно, все знала і відповідала на всі запитання.
Тому дівчинка була не така, як усі дівчатка. Троянда полюбила свою хазяйку і раділа, що попала в її руки. За це вона їй подарувала знання. Маруся хоч і стала розумною, але ніколи не забувала про чарівну квітку.
От і казці кінець, а хто слухав молодець.