Чаклунка

В одному королівстві жила горда і неприступна жінка. У неї було дві доньки. Старша була схожа на матір, а менша — на батька як обличчям, так і характером. Вона була дуже доброю і привітною. Мати любила старшу дочку, а меншу ненавиділа. Примушувала робити з ранку до вечора, а двічі на день дівчинка мала ходити за водою і приносити великий глечик.

Одного разу пішла вона по воду. Біля криниці до дівчини підійшла бідна жінка і попросила води. Дівчинка вимила глечик, зачерпнула і подала старенькій. Напившись, жебрачка сказала:

— Ти дуже добра і привітна дівчинка. За твою доброту я зроблю тобі подарунок, — а ця жінка була доброю чаклункою, — як тільки ти скажеш слово, то із рота буде випадати дорогоцінне каміння і троянди.

Після цього чаклунка зникла, а дівчинка набрала води і пішла додому. Мати почала кричати на дочку за те, що вона так довго не поверталася. Дівчинка стала виправдовуватися, а з рота почали випадати троянди і дорогоцінності. Мати закричала:

— Що це в тебе!

Дівчинка розповіла, що з нею сталося. Тоді мати послала старшу дочку до криниці. Але та навіть не захотіла слухати. Тільки коли мати розлютилася і вилаяла ліниву дочку, та взяла найкращий глечик і пішла до криниці. До неї підійшла багато одягнена пані і попросила води.

— Хіба я прийшла, аби вас поїти — відрубала дівчина, — якщо хочете пити, то зачерпніть рукою.

— Ти дуже неввічлива дівчинка, — сказала пані. А це була та сама чаклунка. — Тому після кожного слова, яке ти скажеш, з рота будуть випадати жаби.

Промовивши це, чаклунка зникла. Мати ледве дочекалася своєї улюблениці. Побачивши її, закричала:

— Нарешті ти прийшла!

Дівчинка відкрила рот, щоб відповісти, а з рота почали випадати жаби. Розлючена мати звинуватила в усьому меншу дочку і вигнала її з дому. Та плачучи пішла в ліс, де саме полював молодий принц. Він закохався у красуню і вони одружилися.