Жив собі в одному селі чоловік, і був у нього один-єдиний син. Та вже такий розумник та красень, що ні в казці сказать, ні пером описать. Батенько душі в ньому не чув, вихвалявся перед сусідами та знайомими.
От хлопець виріс і надумав піти в самостійне життя. Тож прийшов до батька і каже:
— Я вже дорослий, піду в самостійне життя, щастя-долю буду шукати.
Засмутився старий, вирішив умовити хлопця не робити поквапливих кроків. Та все марно, син стояв на своєму. Тоді батько поблагословив його у далеку дорогу і дав таку пораду:
— Якщо хочеш свій вік прожити щасливим і в достатку, то послухай моєї поради: живи так, щоб ти мав у кожному селі хату, на кожен день нові чоботи і щоби щоранку всі люди тобі кланялися.
Задумався хлопець над батьковими словами, а далі й питає:
— Як це я, батьку, можу поставити в кожному селі хату, купувати щодня нові чоботи, ще й примусити всіх людей кланятись?
— Дуже легко, сину! У кожному селі матимеш товариша — будеш і хату мати, де переночувати. А щоб нові чоботи були, треба їх щодня чистити. Відтак на ранок будуть як нові. І вставати треба рано, не лінуватися. Люди побачать, що не лінивий, і будуть кланятись та вітатись.
Хлопець послухав батьківську пораду, та так і живе до цього часу в шані та добрі. А старий батько дуже радий, що його порада стала в пригоді синові.