Заяче сало

Їхав пан зі своїм кучером Іваном у далеку дорогу. Їхали вони мовчки, нудно стало панові. Пан і надумав поговорити. А в цей час вискочив заєць. Почав говорити про зайців.

— Ось у лісі в мене водяться зайці, тільки не такі, як той поскакав, маленький, а великі. Я їх із-за кордону привіз на розвід. Зібрався якось я на полювання, взяв із собою чоловік десять загонщиків. Нагнали вони до мене зайців, а я їх тільки — бах та бах. Набив їх так десятків зо три.

А одного вбив такого величезного, розміром з барана! А коли зняли з нього шкуру, то сала на ньому було більше ніж півтора пуди. Ось які в мене зайці!

Іван слухав, слухав, а потім і говорить:

— Но-о, кобильчино, но-о, скоро вже й той міст, що під брехунами провалюється.

Почув теє пан і говорить:

— Чуєш, Іване, а які зайці бувають? Правду кажучи, півтора пуди сала на ньому не було, а так, фунтів з десять, це точно.

— Відомо, заєць як заєць, — говорить Іван.

Їдуть далі, а пан знову до Івана:

— Ну, що, Іване, чи скоро буде той міст, про який ти говорив?

— Так, скоро вже, пане, — Іван у відповідь.

— Так ось, Івасю, — продовжує пан, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, а так собі, фунтів три-чотири, не більше.

— А мені що до того? — говорить Іван. — Нехай буде так.

Проїхали ще трохи. Пан вовтузився, вовтузився на місці і знову:

— А чи скоро, Іване, отой міст?

— Та скоро вже, лишень до ярку спустимось.

— Хм, — говорить пан, — а знаєш, Іванцю, на тому зайцеві взагалі сала не було, сам знаєш, яке ж то сало може бути на зайцеві.

— Авжеж, — у відповідь Іван, — заєць як заєць.

З’їхали до ярку, а пан і питається:

— А де ж, Іване, міст, про який ти говорив?

— Та розтанув, пане, як сало, про яке ви говорили.