Зачарована дівчина

Не за горами високими, не за морями глибокими, а тут, на нашій українській землі, жила бідна вдова. І була в неї така красива донька, що ні пером описати, ні словами розказати. Місцеві хлопці задивлялися на неї, не один хотів пов’язати з нею свою долю, але нікому не відкривала свого серця юна красуня. Мати дуже переживала, і часто ночами плакала. А дівчині було байдуже... Її холодне серце не могло ніщо розтривожити.

Довгими зимовими вечорами вона дивилася у вікно на зорі. Тільки вони могли її розвеселити, в очах появлявся життєрадісний блиск, а на устах усмішка. Що бачила там юнка, чого чекала вона від неба?

Веселіше було весною і літом. Дівчина виходила із хати, ішла в невеликий гайок і там простягала руки до неба, дивилась на зорі та вела з кимсь невидимим тиху розмову. З її уст злітали ніжні слова, слова великого кохання, а ще більшої туги.

І вирішила мати піти до знахарки, щоб дізнатися, що діється з дочкою. Ворожка сказала, що її дочка заворожена. До неї по місячній дорозі щоночі сходить у золотому сяйві чарівний юнак. Він може зняти чари.

Через велику свою любов до дочки мати не змогла розгледіти у підступних словах знахарки зловтіху. Все зробила матуся, що сказала ворожбитка.

О! Горе! Замість чарівного юнака до дівчини прилетів із чорної безодні демон. Він схопив її за талію і забрав з собою. Щоб урятувати свою кохану, спустився на золотій колісниці юнак. Але було пізно. Його кохана зуміла вирватися із рук демона і впала з висоти на землю. Її біле тіло стало скелями, а довгі коси Польовою річкою, що впадає в Ятрань.