За лінощі нагороди не дають

Жили колись дід і баба. І були у них дві онучки. Одна була роботяща, добра, а інша — безсердечна, лінива.

Одного разу баба послала першу онучку по воду. Коли дівчина прийшла, вона перечепилась і впала в криницю. Коли огледілась, то побачила невеличкий тунель. Вона пішла туди.

Згодом вона зустріла старенького дідуся. Той попросив її зварити їсти, прибрати в хаті. Ввечері, коли дідусь прийшов, він побачив гарний дім, попробував борщу і сказав:

— Ти працьовита, тому я нагороджу тебе золотом і відпущу.

Коли дівчина прийшла додому, зла сестра розгнівалась:

— Як же так, ти гірша від мене, а тебе золотом нагородили? Чому ж ти так мало принесла? Я піду і принесу більше, ніж ти.

І дівчина пішла. Дідусь попросив її, щоб вона зварила борщу, прибрала в хаті. Та на дідові слова відповіла:

— Чому це я повинна їсти готувати, в хаті прибирати? Золота давай мені побільше!

— Ти нічого не робиш, а золота просиш! Лінива ти, тому зостанешся такою! За лінощі нагороди не дають!

Так і пішла дівчина без жодної копійки в кишені.