Жив на світі чоловік. Та такий вже бідний і нещасний, що годі й казати. Одного разу сталося так, що й не було за що дітям хліба купити. Йде чоловік та й гірко плаче. Аж назустріч йому смерть з косою. Злякався чоловік.
— Оце вже мені й кінець буде, — каже.
— Чого журишся, чоловіче, — пита смерть.
— Та ось немає за що дітей прогодувати, — відказує чоловік.
— Добре, зараджу твоєму лиху, — каже смерть, — але за однієї умови. Дам я тобі багатство, достаток, зроблю великим господарем, за це ти повинен ходити у цих постолах.
З цими словами смерть вийняла дерев’яні постоли й дала чоловікові. Зрадів він, почав дякувати смерті й погодився на цю умову.
— Але гляди,- сказала наостанок Смерть, — знімеш постоли, то заберу тебе з собою.
І дійсно, став чоловік великим господарем: повен хлів худібчини, просторі світлиці, добра всякого доволі. Але одне не давало спокою, друзі сміялися з його постолів. Не витримав чоловік насміхань, зняв постоли та й почепив їх у коморі. А тут і смерть не забарилася.
— Бачу, ти не дотримав свого слова. За це мусиш іти зі мною.
Злякався чоловік, але був дуже хитрим, вирішив обдурити непрохану гостю.
— Добре, що вже зробиш, піду з тобою. Але дай хоч один день, щоб попрощатися з родиною. Приходь за мною взавтра. А щоб я не забув приготуватись, напиши на дверях це слово «завтра».
Прийшла смерть на другий день. А чоловік і каже їй:
— Дивись, ти написала, що прийдеш взавтра, отож і приходь взавтра.
Пішла смерть. Так вона ходила щодня. Та одного дня жінка, прибираючи світлицю, стерла той напис. На наступний день смерть знов прийшла по чоловіка. Цього разу він уже не зміг викрутитись. Отак вона покарала чоловіка.