Жив собі на білому світі швець. Зроду-віку не знав він горя. Люди принесуть йому роботу та й бідкаються, та й розказують йому кожний про своє горе, їх швець і питає:
— І яке воно горе?
Одного разу він вирішив:
— Піду по світу пошукаю горе, хоч на старості його побачу.
Наступного дня і вирушив в дорогу. Іде та йде, кого зустріне, питає:
— Чи не бачили часом горя?
— Ні, не бачили,- відповідають люди.
Ішов п’ять днів і п’ять ночей. Зайшов так далеко, що й люду не стало. Дивиться швець, хатинка стоїть, обгороджена високими кілками. Вирішив він зайти до хатинки, бо дуже втомився. Нестямився як і заснув. А в тій хатинці жив людожер одноокий. Побачив він гостя та й подумав: Але швець був дуже худий та затяганий.
— Заріжу овечку, а потім його відгодую і з’їм, — сказав людожер. Нагодував він шевця, а потім питає в нього:
— А чого в тебе два ока?
— А хочеш, щоб і у тебе було два ока? — запитав швець.
— Хочу, — відповів людожер.
— То лягай на лавку, а я нагрію шило та й вставлю тобі друге око.
Нагрів шило і виколов те єдине око у людожера. Сам тікать, а брама закрита. Швець заховався серед овечок, ліг одній під живіт. Так і вийшов на волю. Заліз на дерево і сидів до ночі. А ніччю став добиратися додому.
Повернувся в село і більше ніколи горя не шукав.