Як курочка помстилася чоловікові

Давно це діло було. Був собі мужичок, такий він убогенький, держали вони собі із своєю жіночкою одну курочку. До хазяйства була тільки одна курочка, а дітей сім душ. І такі дітки дрібненькі. Що рік, то й дитинка. Що рочок, то й синок. Так хазяїни ту курочку й нічим не годували, а все давали од стола кришечки від хліба, бо нічого було дати. Вона ж неслася всю зиму. Кожен день з яєчком. І всю весну неслася, і все літо. То хазяї собі продадуть яєчок та куплять хлібця. А він посіяв хлібця, той чоловік, може, там десятину чи півдесятинки.

Вона й заквоктала, курочка. Жінка підсипала під неї яєчок, вилупилося десяточок курчаток. І водить їх, і водить. Так може їм із місяць було.

Чоловік той діждав уже й хліба покосити. Дав бог і на тік звозити. Заходився чоловік молотити там чи пшеничку, чи житце. Бог його зна, що там в нього було. І курочка з курчатками лізе та й лізе все на тік. Чоловік що нажене, а вона тут як тут. Курочка рада, що дождала, кличе та кличе своїх діток, розгрібає їм, щоб збирали зерно. Чоловік те побачив та й замахнувся ціпом на курочку. Вдарив і зломив їй ніжку. Розсердилася курочка і пішла, шкандибаючи, з дому. Жінка в сльози, діти в сльози, а чоловік гримає на них:

— Чого, дурні, ревете? Чого ви за нею плачете?

Тут вже й осінь на порозі. Живе собі чоловік з сім’єю. За зерно виміняв собі козу. Вже є й молоко в чоловіка. Радіє він, що все так добре в нього. Про курочку й не згадує. Та несподівано почалися в чоловіка негаразди. То коза здохла, то миші зерно погризли. Плаче жінка заливається сльозами, все нарікає чоловікові, що це він в усьому винен. Гризе й гризе його щодня. Не витерпів він, вхопив шапку із лавки та й хода з хати.

Іде він та й іде. Не зоглядівся, як вийшов за село. Бреде-бреде, вже ноги йому болять. Сів при дорозі, скинув з голови шапку та як вдарить нею спересердя об землю. Тут де не візьмись курочка із своїми курчатками. Зрадів чоловік, як побачив, аж слів йому забракувало. Отямився, почав просити пробачення у курочки. Каже:

— Не буду я більше так робити. Вертайся додому.

— Не знаю, — каже курочка.

Повернувся чоловік додому чорніший від землі. Сіли вечеряти, аж чують під вікном квокче. Зраділи всі, покидали ложки на стіл, повибігали з хати. Аж то їхня курочка з курчатками.

І стали вони знов добре жити-поживати та добра наживати. І ніхто не зобиджав уже курочку.