Як їжачок з звірами подружився

Жив у лісі їжачок. Добре жилося йому в лісі, досхочу міг їсти різних фруктів та ягід. Вони самі наколювались на голочки і ніби просились до рота. Та не вистачало їжачкові одного — вірного друга. Всі, з ким він хотів заговорити, тікали від нього, бо боялися його колючок. Навіть лисиця та вовк, які, здавалося, нікого й нічого не боялися, і ті, забачивши їжачка ще здалеку, намагалися обходити його стороною.

А що вже говорити про зайця? Кожен ранок цього звірка починався тим, що він обходив свій будиночок з усіх сторін, роздивляючись, чи не притаїлася там ця «страшна тварина». Одного разу заєць таки натрапив на бідного їжачка, який не встиг сховатися під листям і притаївся біля деревини. Побачивши «колюче страховище» (саме так називали його лісові звірі), заєць злякався так, що навіть знепритомнів і впав прямо на їжачка. А коли ж прийшов до тями, то, крім переляканого ведмедя, який прийшов до зайця в гості і, заставши його в такому вигляді, подумав, що він помер, нікого навкруги себе не побачив.

— Постійте, я хочу з вами приятелювати! — благав їжачок, коли зустрічав когось із звірів. Та вслід чув лише тупіт ніг переляканих тварин.

Одного осіннього дня їжачкові було так самотньо, він ішов лісом і гірко плакав. Раптом почув чийсь тоненький голосок.

— Їжачок, їжачок! Я тебе знаю! Постій!

Їжачок оглянувся довкола, але нікого не побачив.

— Це, мабуть, від самотності мені вже почало таке вчуватися, — подумав вголос їжачок і пішов далі, ковтаючи гіркі сльози.

— Єй-єй! — знову загукав невідомий голос. — Зачекай!

І раптом їжачок побачив прямо біля своїх ніжок маленького мураху. Мураха стояв і дивився на нього добрими співчутливими очима.

— Ти чому не втікаєш від мене? — запитав його здивований їжачок.

— Тому, що я навмисне чекав тебе тут, адже ти кожного дня прогулюєшся по цій стежині, — відповів мураха.

— І ти мене зовсім не боїшся? — запитав їжачок.

— Аніскілечки. Ти мені нічого поганого не зробив, а навіть навпаки. Вчора ти загубив на цій стежині солодку грушу, і я і мої друзі нею досхочу поласували. Спасибі тобі, друже!

Їжачок здивовано дивився на мураху і не вірив своїм вухам.

— Стривай. Як ти мене назвав? — перепитав він.

— Другом. Адже ж ти не проти зі мною дружити? Давай будемо друзями, — запропонував мураха.

— Із задоволенням! — аж запищав від радості їжачок. — Я так давно мріяв про друга.

Мураха заліз на спину їжачкові, зручніше усівся між голочками і вони вже вдвох продовжували осінню прогулянку по лісі.

А коли ж усі лісові звірі побачили, що малий мураха, і той не боїться їжачка, то, зібравшись всі разом, прийшли до нього додому і запропонували йому свою дружбу.

З того часу в їжачка з’явилося багато друзів і він уже більше ніколи не був самотнім.