Чи то вчора, чи давно, не знаю, цигани блудили по нашому краю. Де ніч заставала, там і ночували. Забрели якось два цигани до яру. Посідали в рові та гадають, як його ніч перебути, ранку діждати, та піти в село, їжу шукати.
Коли це бачать, по полю заєць сірий скакає, що цигани на нього дивляться, не знає. А з ними циганчук був, такий меткий. Зайця побачив, та й каже:
— Давайте піймаємо, тоді в селі продамо, або на щось заміняємо.
Стали думати-гадати, що з того зайця можна мати. Продамо, купимо корову. Надоїмо молока, відігріємо сиру, наваримо вареників, та й будемо їсти з сметаною.
А циганчук каже:
— А я по два, по два!
Старший як трісне його по голові, що той аж покотився. А другий до нього:
— Що ж ти наробив? Ти ж його вбив!
А той:
— Ну й що, він все одно б варениками вдавився б.
А де ж той заєць?
— А нема. Давно вже десь дальше поскакав.