Жив на узліссі дід. Дід був шевцем. Внадився до нього вовк колядувать. Приходить і каже:
— Діду, благослови колядувать!
— Так мені нічого тобі давать.
— Благослови, бо тебе з’їм.
— Ну колядуй.
Вовк колядує:
Дід та бабка,
Солом’яна хатка,
Та кінь Скачок,
Семеро овечок,
Сучка Пустолайка,
Кішка Судомайка.
Давай, діду, вівцю.
Прийшлося віддавать. Забрав вовк вівцю потяг у ліс. Минає два дні, знову приходить.
— Діду, благослови колядувать!
— Так мені нічого тобі давать.
— Ну я й тебе з’їм.
— Ну колядуй.
Вовк колядує:
Дід та бабка,
Солом’яна хатка,
Та кінь Скачок,
Семеро овечок,
Сучка Пустолайка,
Кішка Судомайка.
Давай, діду, вівцю.
І так він виколядував всі семеро овець. Проходить деякий час, знову приходить.
— Діду, благослови колядувать!
— Так мені нічого тобі давать.
— Ну а тепер діду я й тебе з’їм.
Ну дід і каже:
— Знаєш що вовчику, не їж мене поки що, я тобі на зиму шубу пошию.
Вовк погодився.
— Тільки мені потрібно тебе обмірять.
Пішов дід взяв аршин. Вовк протягнувся. Дід взяв його за хвоста. А тоді тим аршином:
— Аршин уздовж та вшир.
Та як почав молотити! Вовк кричав, кричав а тоді як рвонувся що аж хвіст у руці у діда залишився.
«Ну, — думає дід, — все, звільнився від вовка».
Пройшло декілька днів. Вовк залікував свої рани. Надумає все рівно помститися дідові. Зібрав зграю вовків і пішов до діда. Дід помітив що вовки біжать. «Ну все, — думає, — пропав!» У дворі стояв дуб, дід заліз на саму верхівку, сів і сидить. Вони прибігли, шукали, шукали, а потім гульк вверх, побачили. Думають, як його дістати. Вовк куций каже:
— Я стану внизу, а ви по мені вилазьте один на одного.
Бачить дід що ось-ось дістануть його. Каже сам собі:
— Понюхаю перед смертю табачку.
Нюхнув та як чхне:
— А-а-пчхи!
— А куцому вовкові почулося «Аршин», він як кинеться з місця. Попадали вовки та повбивалися, а куций відскочив, упав і помер з переляку. Дід познімав шкури, вичинив, нашив шуб і продав.