Ведмежа послуга

В одному лісі жили їжачок і білочка. Вони були великими друзями. Разом проводили багато часу. Їжачок пригощав білочку різними ласощами.

Та одного разу трапилося так, що вони посварилися. На одинокій дикій груші, яка росла на узліссі, достигла велика груша. Друзі помітили і вирішили поласувати нею. Як же її дістати? Білочка швиденько стрибнула на гілочку, але груша не втрималася своїм хвостиком і зірвалася з гілочки. Тож руда ласунка не встигла підхопити її. Їжачок знизу помітив, куди падала грушка, і тому швиденько клубочком покотився в те місце, де вона впала.

Груша була така соковита і ароматна, що друзі не втрималися і посварилися через неї. Кожному хотілося її з’їсти, не поділившись із другом.

Довго вони сварилися, і ось їжачок говорить:

— Ходімо до ведмедя, він нас розсудить.

Білочка погодилася. Довго вони розшукували його, та нарешті знайшли у малиннику. Колишні друзі, перебиваючи один одного, розповіли про свою пригоду. Ведмідь їх уважно вислухав, і сказав:

— Грушу я забираю собі.

Білочка із їжачком здивовано вигукнули:

— Чому?!

— Тому, що я найбільший лісовий мешканець, тож усе, що знаходиться в цьому лісі, моє.

Так і ні з чим повернулися білочка з їжачком після сварки.

Отже, ніколи не сваріться, а добре подумайте і правильно розсудіть, щоб із вами не трапилося такого, як із білочкою та їжачком.