Жила собі ведмедиця і було у неї троє ведмежат. Усіх вона дуже любила та дорожила ними. Навчала їх ввічливості та добрим манерам.
Одне ведмежа було грайливе, неслухняне і часто засмучувало маму. Звали його Крутько. Другого звали Пустунчиком. Він весь час ховався і лякав матір та інших звірів. А третє ведмежа було лагідне, добре та чуйне. Завжди допомагало матері. Ведмедиця назвала його Любиком. Ведмежата любили матір, але ставилися до неї по-різному.
Наближався день народження ведмедиці. Діти і приготували подарунки для своєї матусі. Кожен вирушив на пошуки. Крутько назбирав кошик ягід. Пустун зловив на річці велику рибину. А Любик знайшов у лісі прекрасну квітку, але пожалів її і не зірвав. Так і прийшов додому ні з чим.
Настав вечір. Ведмежата почали розповідати один одному про свої подарунки. Старший та середній хизувалися власними здобутками, тільки Любик тихенько сидів у куточку і сумував.
— А ти, Любику, що приготував для матусі, де твій подарунок? — спитав Крутько.
— Немає, — слізно промовив брат.
— А чому? — спитав Пустун.
І тоді Любик розповів історію про прекрасну квітку, яку він пожалів та не зірвав. Брати подивились один на одного й промовили:
— Не розуміємо ми тебе, якийсь ти дивний...
Тут прийшла мама і повкладала ведмежат спати.
Настав день народження ведмедиці. Пустун і Крутько привітали матусю, а Любик потупився і розповів про свою квітку. Ведмедиця погладила сина по голівці і сказала:
— Найкращий подарунок для мене — це те, що мій син любить і береже природу.
Любик зрадів і повів усіх до місця, де росла квітка. Матуся доторкнулась до пелюсточок і посміхнулась. Підійшла до сина, пригорнула до себе і промовила:
— Дякую тобі, синочку, за такий гарний подарунок.
І жили вони довго та щасливо!