Жила одна бідна вдова з трьома дітками. Старшенькому синові год десять було, середньому сім, а меншенькому п’ять. Горює вдова з дітьми. Нема що їсти, та й вдягтися ні в що. Якось попросилась до їх ночувать стара бабуся. Каже жінка їй:
— Ночуйте, тіко в мене їсти нема шо дать.
— Нічого, — каже бабуся, — у мене є.
Ще й дітям уділила хліба. Подивилась бабуся, як бідує жінка й діти, а вранці каже:
— Найди мені якусь торбинку, я з твоїми дітьми піду на ярмарок. Попросимо, добрі люди чимсь поможуть.
Жінка в сльози, бо стидно просить милостиню, а дітей шкода, вони ж їсточки хотять. Найшла вона торбинку, та й пішли хлопці з бабусею. Дає бабуся старшому торбинку, щоб носив і гроші у неї ховав, а він не схотів. Тоді середньому, а він тоже не взяв. А меншенький каже:
— Давайте, бабусю, я буду носить торбинку.
Стали вони ходить. Бабуся просе для їх. Назбирали трохи грошенят та й рушили додому. Тепер уже середульший брат забира торбинку, шоб нести.
— Та ні, — каже бабуся, — ця торбинка буде меншого брата на всю жизнь.
Як прийшли додому, мати побачила гроші, то і плаче, і радіє. Пішла в лавку, накупила дітям їжі. Бабуся приказала жінці:
— Бережи торбинку, бо вона не проста. Скільки ти грошей візьмеш, стільки ж туди добавиться. А тіко гроші туди класти не можна. Гляди, щоб хазяїном був менший син. А ще скажу тобі, добра жінко, про судьбу синів. Старший буде царем, середній купцем, а менший селянином, та найбагатшим.
Попрощалась бабуся і пішла собі. І з тих пір стали вони жить харашо. І гроші були, і вдіті, і ситі.
Аж ось неждано-негадано прийшла біда. Цар об’явив війну. Прийшлось старшому і середульшому іти воювать. Побідили вони ворога. Старший оставсь тамечки у царя служить, а середульший вернувся до матері та вскорості пішов од неї, ще й чарівну торбинку забрав.
Важко переживала мати синову втечу. А менший вговоряв, щоб не журилася, що будуть жить своїм трудом. Сам був уміятний.
Пройшли года, дійшло до матері, що її син старший за жону взяв царівну і просить, шоб подивилася, як він живе. Мати й пішла до нього. Пожила, побачила, що син-цар жінку не шанує, людей зобиджає. Зажурилась мати та й додому подалася. По дорозі зайшла у лавку, аж там середульший син хазяйнує. Став просить до себе. Осталась мати. Та згодом побачила, що й цей живе нечесно, скупий .
Зібралася вдова додому. Хотів син грошей дать, та мати не взяла. Повернулася зажурена, та коли побачила, як трудиться менший син, від серця відлягло. Хоч небагато живе, та по правді. Ще й людям у помочі не одказує. Таки правду віщувала колись бабуся: найбільше багатство має молодший син — добре серце і чисту совість, їх ні в чарівній торбинці не знайдеш, ні за які гроші не купиш!