Страшний Див

Жили собі чоловік та жінка. Був у них хлопчик років з чотири. Одного разу пішли вони у великий-превеликий сад. Чоловік сів на пень, а жінка та син пішли збирати яблука.

Коли тут стало темно та лячно. Піднявся вітер, почалася велика буря. Хлопчик злякався і прибіг до батька. Коли розвиднілося, стали вони кликати матір. Кличуть, кличуть — ніхто не озивається. Шукають, шукають — нема ніде.

Стали вони бути вдвох. Коли хлопчина підріс, зустрів стареньку зкоцюрблену бабцю. Повідав він свою біду, а вона дала йому клубочок і сказала:

— Будеш котить його, по цій ниточці йтимеш і прийдеш туди, де твоя матір.

Хлопчина так і вдіяв. Клубочок докотився і привів до вузенької стежки, круг якоі була вода. А в кінці стежинки стояла стара розвалена висока-висока башня. Дверей не було, тільки маленьке віконце. Хлопець почав кликати:

— Мамо, мамо, мамо!

Почула мати синів голос, визирнула у віконце і кричить:

— Я тут! Сину, йди одсіль, бо скоро прилетить страшний Див і бути біді.

Зненацька стало темно-темно, з׳явилося страшне чудовисько, влетіло в маленьке віконце башні. Матір злякалася, що Див міг побачити сина. А він говорить:

— Фу, людський дух смердить.

Матір йому говорить:

— То ти кругом літав, нанюхався і воно тобі так і є.

На другий день Див полетів, а хлопчик знов кличе матір. Вона почула, спустила мотузку і витягла сина до себе. Тільки вони почали балакать, стало темніти, почала блискавка мигтіти, мати злякалась і сховала сина в скриню.

З׳явився розлючений Див і каже:

— Фу, людський дух смердить!

Матір до нього ладиком:

— Ну дивись, нема ніде. Я б тебе ніколи не дурила. Навіть не знаю, як без тебе буду я, якщо тебе хтось вб׳є.

Зареготав тут Див і говорить:

— Не родився ще той сміливець, який зміг би мене знищити.

А жінка й промовляє:

— Скажи, чого ж мені боятися, адже я без тебе пропаду.

Страшилище й каже:

— Бачила скелю під башнею? У ній є дірка, а у ній гніздо, а у ньому крашанка. Хто її розіб׳є, той і зживе мене.

На третій день матір по мотузці опустила сина вниз. Як не відмовляла його матір повертатися додому, він не хтів слухати. Хлопець віднайшов скелю, у ній знайшов гніздо, взяв камінюку і розбив крашанку. З неї чвіркнула чорна смердюча вода. Щось страшне почалося відбуватися: вдарила блискавка, почали падати дерева, стара башня розсипалася на дрібненькі шматочки. Хлопчик та його матір ледь поспіли сховатися у дуплі величезного дуба.

Коли все вгамувалося, вони вилізли з дупла і були здивовані: на місці старої башні — великий розкішний палац, оточений садом з золотими яблунями, а на місці, де розлилася смердюча вода з крашанки, з׳явилося дивовижне озерце з чистою, як сльоза водою.

Привів хлопчик маму до чарівного палацу свого батька і стали вони щасливо жити втрьох.