Жила баба, і була вона дуже скупа. Даже солі в неї не випросиш. Прийшов до неї в хату якось солдат і каже:
— Я заморився дуже після служби, можна оддихнуть у вас?
Баба дала добро. Зайшов він у хату сів і оддихає. А баба насипала собі їсти, сидить і їсть. Солдат дивився на неї, дивився, а потом попросив і йому насипати їсти. Канєшно це бабі не понравилось, ну, а куди діваться, насипала йому борщу. Став служивий їсти, а борщ не солоний. Просить він у баби солі, а вона не дає. І рішив він бабу проучить.
Вговорив він бабку шоб та все таки подала сіль. І як тільки вона відвернулась, солдат витяг з кармана свою сіль і посолив їжу. Приносе баба сіль, а борщ вже солоний. Солдат усміхається і каже:
— Не удівляйся, старушка, бо є у мене чарівна ложка яка сама все солить.
І показує ложку. Баба як побачила ту ложку, дуже її захотіла. І уговорила солдата продать їй ложку за сто рублів. Він согласився. Наївся, відпочив та й прощається з бабою, а вона і каже:
— Навчіть тепер мене, як цією ложкою орудувать.
А солдат:
— А ти, бабо, помішай і скажи: больони-мальони. Прийде дід із степу, будуть бульйони.
Вийшов з хати та й пішов далі. Ото вже були бульйони у баби, сміх та й годі.