Жив собі один бідний селянин, в якого було восьмеро синів. Одного разу він пішов у ліс по дрова. Поскладав у рядно, а підняти не може, та й каже:
— Де ж ти, смерте, краще б я помер!
А смерть з-під кущів:
— Я тут.
Тоді старий і проситься:
— Смерте, я бідний селянин, у мене вісім дітей. Як вони будуть без мене, коли я помру?
Вона відповіла йому:
— Я найсправедливіша у світі, ніякий пан не відкупиться від мене. Я відпущу тебе за однієї умови: зроблю тебе лікарем, дуже відомим. Хто до тебе перший прийде, до того йди. Якщо я сидітиму біля голови хворого, він одужає. Якщо ж біля ніг, то навпаки. Договір наш не порушуй, бо буде тобі гірше.
Чоловік прийшов додому, почув, що захворів пан. До хворого приїжджали різні лікарі, знахарі. Але все марно. Селянин мовить до своєї жінки:
— Піду я спробую вилікувати пана.
В панські хороми зразу його не впустили, лише згодом. Смерть сиділа біля голови хворого, чому чоловік дуже зрадів, порадив панові пити різні напої з трав. Через певний час хворий одужав. Всі дивувалися, що простий селянин має такі здібності.
З того часу селянин став відомим лікарем, із сусідніх сіл їздили до нього люди. Він мав уже свою карету.
Якось до нього прийшла заплакана жінка, просила про допомогу, бо захворів син. Саме тоді приїхала панська карета, захворіла дочка пана. Чоловік забув про угоду і пішов спершу до пана. Коли зайшов, здивувався, що немає смерті. А коли все зрозумів, було пізно.
Смерть, зустрівши його, сказала:
— Я ж попереджала, а ти не виконав угоди. Йди додому і готуйся померти.
Чоловік прийшов додому і побачив десять свічок на столі. Його свічка вже догорала. Він ліг на лаву й помер.