Шовкова держава

Колись давно жив один цар. Держава його займала велику частину заходу, але на захід він ніколи не дивився. Винесе, було, собі стільця й сяде лицем до сходу. І так день за днем все на схід дивиться, ніби очікує когось звідти. При цьому одне око в нього завжди плакало, а друге сміялося.

У царя того було три сини. І щоразу, як бачили батька, який дивиться на схід, судили між собою:

— Чого це наш батько усе на схід дивиться, і одне око в нього плаче, а друге сміється?

Жоден із них не міг відгадати. Зрештою, старший і каже:

— Піду я до батька, довідаюсь у нього.

Пішов він. Вклонився батькові, а той лиш нахмурився.

— Чого хочеш від мене? Йди собі геть!

— Я, тату, хочу спитати, чому одне ваше око плаче, а інше сміється?

В ту ж мить цар ухопив булаву, яка була біля нього, і так жбурнув у сина, що коли б той не відхилив голову, одразу б його вбило. Хлопець злякався і втік.

— Ну, що сказав батько? — запитали його брати, коли він прибіг.

— Ідіть та дізнайтеся.

Пішов середній брат. І з ним таке сталося, мало-мало не вбив його цар. Як вибіг середній брат з кімнати батька, питає його наймолодший брат, якого звали Ярославом:

— Ну, що ж сказав батько?

— Іди і ти, Ярославе, та спитаєшся.

Пішов Ярослав. Але не встиг і рота відкрити, як цар ухопив булаву і бух! Хлопець відхилив голову й булава застрягла в стіні. Але Ярослав не злякався. Взяв булаву й передав батькові в руки. Промовив до батька:

— Як хочете мене вбити, то вбийте, та не кидайте, як у собаку!

Старий подобрішав.

— Бачу, що ти не такий боязкий, як твої брати. Скажи, що хотів би дізнатися від мене?

— Скажіть, чому як дивитесь на схід і одне око плаче, а друге сміється?

— Коли я був молодий, мав вірного друга. Його держава називалась Шовкова. Вона звідси на схід. Ми з ним домовились, що свою старість доживемо вкупі. Та на його державу почали нападати вороги, тому він не може до мене прийти, а я усе дивлюсь на схід та його чекаю. Одне око через те в мене й плаче, бо дуже мене бере жаль за другом. А друге сміється, бо я радію, що в мене є сини, і моя держава перейде в надійні руки. Відтепер мої очі будуть плакати тому, що не всі мої сини такі, як я думав. Ну, я тобі все розповів, можеш іти.

Ярослав пішов і все розказав братам.

— Тату, дозволь мені поїхати в Шовкову державу і знайти твого друга, — звернувся до царя старший син.

— Добре, їдь, — сказав батько

Взяв старший син коня, озброївся і поїхав. Їде день, їде другий, але нічого не чути про Шовкову державу. Блудив більше року. Доїхав до срібного моста та й повернувся додому. От в дорогу збирається середній син. Взяв він коня, харчів побільше і поїхав. І блукав цілий рік. Доїхавши до золотого моста, повернувся, бо набридло йому.

Вирішив і менший спробувати. Та тільки вийшов з будинку, зустрівся з бабою.

— Хочеш знайти Шовкову державу? — мовила стара.

— Так, хочу, — відповів юнак.

— Візьми срібний батіг та лусни ним посеред двору. На це із поля прибіжить стадо коней. Ти запусти їх в стайню. Позаду всіх буде шкандибати сухоребрий кривак. Його собі і візьми.

Так Ярослав і зробив. Та поки він збирався в дорогу, то кінь став ніби золотий. І рушив юний царевич у путь. Кінь здійнявся в небо та й полетів. Летіти вони довгенько, та все ж дісталися до царевого друга.

— Я заберу тебе звідси, — каже Ярослав батьковому другові.

— Не можу я покинути своєї держави, коли вороги з усіх сторін, — відповів той.

Ярослав допоміг здолати ворога і повіз царя Шовкової держави до свого батька. Цар був радий бачити свого сина і друга. За своє врятування друг царя подарував Ярославу Шовкову державу. Але Ярославові держава не потрібна була і він розділив її між своїми братами.