Було це дуже давно. Жили собі два брати. Один був бідний, а другий — багатий. Бідняк тяжко працював, а в багача трудилися наймити.
Одного дня заробив бідний брат п’ятнадцять копійок. Дізнавшись про це, багатий вирішив їх видурити.
— Чуєш, брате, — звернувся він до бідняка, — позич мені п’ятнадцять копійок.
— Візьми, тільки віддай мені через три дні, — позичивши гроші, мовив брат.
Так вони і розійшлись.
Прийшовши додому, багач довго задавався перед жінкою копійками, а потім хитро сказав:
— А давай обдуримо мого брата.
— Як? — запитала жінка.
— Коли через три дні він прийде по гроші, ти скажеш: «Ой, лишенько, мій чоловік помер». А якщо брат спитає, коли мене будуть ховати, ти скажеш, що завтра.
Так і зробили. Привезли багатого брата на кладовище (ніби ховати). А в цей час біля могил були грабіжники, ділилися награбованим. Брат підслухавши розмову, взнав, де вони сховали торбинку з золотом.
Тут грабіжники, побачивши, що на кладовище йде якийсь чоловік (а то був бідний брат), злякались і втекли, покинувши добро та меч. Бідняк побачив меч і забрав собі. А тут іде жінка його багатого брата. От він і каже їй:
— Давай перевіримо, живий чи мертвий брат?
— Як? — запитала молодиця.
— Бачиш — меч. Зараз я ним ударю по могилі брата. Якщо він живий, то закричить, а якщо мертвий, то буде лежати мовчки.
От бідняк як замахнеться мечем, а багатий як закричить! І стало зрозуміло, що бідного брата хотіли обдурити. Соромно стало багатієві, от він і каже:
— Вибач, брате. Я був неправий.
І побачивши торбинку із золотом, яку покинули грабіжники, сказав:
— Забирай, нехай вона буде тобі замість п’ятнадцяти копійок.
Відтоді бідний брат теж став заможним. І жили брати у мирі і злагоді, допомагаючи всім убогим.