Про вовчика

Жив у лісі вовк. Старий став, немічний. Уже й не може їжу здобувати. От-от помре з голоду. У відчаї звернувся вовк до бога з проханням послати йому їжу. Бог пожалів вовка та й направив його на луг, де паслися коні. Зрадів вовк. Підійшов до найбільшого коня та й каже:

— Я тебе з’їм.

— Будь ласка, тільки звідки ти будеш починати обідати, з голови чи ніг?

— Я не знаю, — відповів вовк.

— Починай з ніг, поки дійдеш до голови, то я ще підпасуся.

Вовк погодився, підійшов до коня ззаду. Та тільки хотів вкусити, а кінь як ударить копитом, то вовк полетів, землі не торкаючись. Ледве встав, почухався та й пішов далі. Дивиться, пасеться баран. Підійшов він до барана та й каже:

— Я тебе з’їм.

— Будь ласка, — каже баран. — Звідки будеш починати, ззаду чи спереду?

— Е, вже мене не обдуриш. Почну з голови.

Тільки вовк розкрив рота, щоб вхопити барана, а той як розігнався та як ударить вовка рогами, то в того аж у голові закрутилося. Відлетів та впав у калюжу. Відкриває очі, дивиться, а в тій же калюжі свиня з поросятами купається. Зрадів, що хоч тут пообідає. Підхопився та й до свині:

— Дай я з’їм твоїх поросят.

— Добре, — відповіла свиня, — тільки спочатку їх треба вимити, щоб чисті були. Ставай внизу біля річки, а я тобі буду кидати по одному поросятку, будеш їх мити, а потім їсти.

Збіг вовк вниз до річки. Жде, жде, а поросят немає. Вибігає назад, а там уже ні свині, ні поросят. А в животі бурчить і їсти хочеться.

Знову звертається вовк до бога. Бог знову пожалів вовка і вирішив останній раз йому допомогти. Бог показав вовку торбинку з хлібом, яку забув подорожній чоловік на стежці. Підбіг вовк до неї, почав їсти хліб, аж тут повернувся той чоловік щоб забрати торбинку. А він був кравець і ніс у руках метра. Вовк, замість того, щоб подякувати, захотів з’їсти й кравця. Та чоловік каже:

— Давай я метром поміряю, чи зможу я вміститися у тебе в животі.

Вовк погодився. Кравець як схопив метра та як почав «міряти» вовка по спині, приказуючи:

— Аршин вшир і впоперек, аршин вшир і аршин впоперек!

Вовк ледве вирвався від кравця. І більше ніколи не хотів дармової їжі.