Про Оксану та перевертня

У старому забутому людьми селі жила дуже гарна дівчина. Вона мала довге золоте волосся і великі зелені очі. Звали дівчину Оксаною. Вона, як і більшість селян, трудилась на землі.

Недалеко від села жив заможний чоловік, який, люди говорили, був перевертнем. Старі розказували, що на повний місяць він з’являвся у селі, крав гарних дівчат, зачаровував їх, а потім одружувався з ними. Молодь сміялася із розповідей і нікому не вірила.

У цьому ж таки селі жив працьовитий хлопець Степан. Усі люди любили його, бо був добрим і роботящим. Любила парубка і Оксана, та й Степан любив її понад усе. Восени мали побратися, та не судилося.

Якось пішла Оксана в ліс по гриби. Коли дівчина назбирала повен кошик, в лісі вже сутеніло. Із-за хмар починав виглядати повний місяць. Ольга, злякалася, їй стало моторошно. Десь далеко почулося завивання голодних вовків. Дівчина чимдуж кинулась додому, та дорога ніби була зачарована. Вона ніяк не могла вийти на узлісся. Враз почула ззаду якийсь шерхіт і важке дихання. Дівчину охопив такий страх, що вона заклякла на місці. Чула, що наближається небезпека, і нічого не могла вдіяти.

— Хто тут? — ледве видавила з себе.

Та коли побачила велетенське створіння створіння на чотирьох лапах, зразу ж обімліла.

Уранці село облетіла звістка, що зникла Оксана. Мати її, Марія, побивалася як риба об лід, єдина ж дитина, кровиночка. Коли Степан зачув страшну, кинувся в ліс, захопивши лука із стрілами. Довго блукав хлопець хащами, вже й із сил вибився, коли набрів у самій гущині низесеньку стару-престару хатину. Там жила бабуся, скільки років було їй важко сказати. Вислухавши розповідь Степана, старенька сказала:

— Не побивайся, соколику, зараджу твоєму горю, бо хоробре серце маєш.

— Бабусю, рідненька, допоможи, голубко, не можу жити без Оксани, —

лементів парубок.

— Знаю, хто вкрав твою наречену. Той перевертень багато лиха заподіяв, ти мусиш зупинити його, а я навчу, як це зробити.

Приготувала бабуся яд, змочила кінчики стріл, розказала, де шукати страховисько.

— Пам’ятай, голубе, влучити треба в саме серце, тоді звір загине, — наказувала старенька.

Коли Степан підійшов до замку перевертня, почув музику і людські голоси. Парубок непомітно пробрався ближче. Та коли побачив святково вбраного чоловіка, а поряд з ним своє кохання, Оксану, кров заграла в жилах.

Чимдуж кинувся вперед парубок, натягнув стрілу і поцілив у серце перевертня. Нелюдським голосом заревів чоловік, що аж листя посипалося з дерев, та враз впав повержений. Спала полуда з Оксаниних очей, та зрозуміти що з нею і чому вона тут, не могла. Коли ж побачила коханого, кинулася до нього.

Гучне весілля гуляли цілим селом. А про хороброго Степана довго переказували батьки дітям, а вже діти своїм дітям.