Було це коли чи не було, а отже був собі півень. І ось одного разу цей півень, розгрібаючи сміття, знаходить червінця:
— Кукуріку, а я гроші знайшов!
Чує те цар і наказує свої охоронцям:
— А підіть ви ті гроші відніміть та принесіть мені сюди!
Охоронці йдуть, гроші відбирають, приносять їх цареві. Півень кричить:
— А цар через мене розбагатів!
Цар віддає назад червінця та й каже:
— Віднесіть йому назад, віддайте, а то негідник цей перед усім світом нас осоромить.
А півень злітає на покрівлю:
— Кукуріку а цар мене злякався!
Розлютувався цар:
— Цього розбишаку піймайте, утніть йому голову, зваріте й принесіть. Я з’їм і так його позбудуся.
Охоронці півня несуть, а він своє кричить:
— Кукуріку, а мене це в гості запросили!
Принесли, зарізали, пхають у казан, щоб зварився, а півень кричить:
— Кукуріку, цар мене у гарячу лазню послав!
Зварили півня, перед царем ставлять, але ж півень кричить:
— А я з царем до одного столу сів, щоб обідати!
Цар швиденько ковтає півня, а той, проходячи через цареве горло, кричить:
— Вузенькими, вузюсінькими вуличками проходжу, кукуріку!
Цар розлютився наказує своїм охоронцям:
— А вихопіть ви свої шаблі та станьте напоготові. Як тільки той півень ще хоч раз закричить, рубайте його!
Півень, який вже до самого живота доходив, тут раптом голос подає:
— Скільки по світі мандрував, а такого темного кутка не зустрічав! Кукуріку!
Охоронці увесь живіт царя розпороли, а півень виходить на волю і швиденько тікає на покрівлю та й кричить:
— Кукуріку!